skip to main |
skip to sidebar
У книзі Ірене Вальєхо “Подорож книжки. Від папірусу до кіндла” дізнався про бібліотечні сценки в кінофільмі Френка Капри та відшукав ці епізоди на YouTube. Передаю слово авторці: “Оскільки [на початку XX століття] працювати дозволяли тільки незаміжнім жінкам, колективна уява витворила карикатурний образ бібліотекарки: самотньої, прикрої, непривітної, з сивою ґулькою, в окулярах, немодному одязі, страшенно буркотливої. У ментальності цих не таких уже й далеких часів жінка, що працює у товаристві книжок, могла тільки гірко шкодувати про нареченого, який так і не надів обручку їй на палець, і ненароджених дітей. У фільмі It's a Wonderful Life, прем’єра якого відбулася аж 1946 року, ми бачимо відбиток цього стереотипу. Мені цей епізод видається суто пародійним, одначе, на жаль, його знято без дрібки іронії.
Проєкт Harbingers (Передвісники) протягом 6 років вивчає комунікаційну поведінку дослідників-початківців у 9 країнах щодо їх ставлення до сумнівних публікацій. Співпраця з хижацькими виданнями нині однозначно всюди засуджуються, однак маємо нову серйозну загрозу – у науковій спільноті зростає стурбованість через ріст кількості сумнівних публікацій у відкритих виданнях "сірих" академічних видавців. Знакова подія відбулася у 2023 році – уряд Малайзії постановив, що більше не буде компенсувати своїм авторам APC за публікацію статей у журналах MDPI, Frontiers та Hindawi. Щоб ми краще розуміли масштаб цього рішення: MDPI публікує 428 відкритих журналів, Frontiers – 185, Hindawi – 250.
Право на забуття (right to be forgotten, RTBF) – це затверджене в ЄС право людини вимагати видалити з пошукових систем або баз даних недоречні, неточні чи надлишкові дані про себе, що можуть нашкодити репутації. Це право не є абсолютним і повинне враховувати свободу вираження поглядів інших суб'єктів даних. Також дані не можна видаляти, якщо їх обробка необхідна для архівування в інтересах суспільства, для проведення наукових або історичних досліджень, або статистичних цілей. Чи можна застосувати принцип "права на забуття" до академічних публікацій? На сторінках Learned Publishing спробували дослідити це питання з точки зору особистих прав, архівної справи, відкритої науки, хижацьких публікацій та пострецензування.
Шевельов та Пастер обнялися на сторінках Library Hi Tech – з'явилися результати кількісного аналізу публікацій українських авторів у галузі мистецтв та гуманітарних наук 2012-2021 років згідно з даними Scopus (препринт). Кілька загальних висновків: кількість українських гуманітарних досліджень зростає, а українські публікації мають кращу видимість, аніж публікації деяких країн Азії зі схожою чисельністю населення. Водночас цитованість українських робіт є нижчою, аніж очікувалось, англомовні роботи за участі іноземних співавторів цитуються краще. За кількістю публікацій у галузі гуманітарних наук лідирують наші історики.
Влітку у розпал війни трапилися, як на мене, дві цікаві події на які мало хто звернув увагу. У червні недержавна компанія “Нова пошта” відкрила своє перше відділення у Берліні й приблизно у той самий час керівництво національної поштової компанії повідомило, що “Укрпошта” знову хоче придбати банк. Компанія, яку нахвалюють за якість послуг розширила свою європейську мережу, натомість компанія, яку часто критикують за недбале ставлення до клієнтів натякнула, що в неї є й інші справи. Не буду порівнювати вартість, стратегічне мислення, чи професійність українських поштових операторів, однак визнаймо – ще кілька років тому більшість з нас вважали, що жодних альтернатив кепському державному поштовому сервісу просто бути не може.
Уривок з книги Джона М. Баррі “Пандемія. Моторошна історія іспанського грипу”: «1869 року президентом Гарварду став Чарльз Еліот… У першому виступі на посаді президента він заявив: “Усю систему медичної освіти в цій країні потрібно ґрунтовно реформувати. Невігластво й загальну некомпетентність пересічного випускника американської медичної школи, коли він здобуде ступінь, що випускає його в суспільство, просто годі собі уявити”. Незабаром після тієї заяви свіжоспечений випускник Гарварду вбив трьох пацієнтів поспіль, бо не знав, яка доза морфіну смертельна.
Вільно переповім вам тези з конференції STI 2023 про перипетії встановлення литовської наукової політики. Матеріал корисний не лише для полісімейкерів та наукометристів, а для усіх, хто вперто вболіває за долю нашої країни, навіть попри те, що роками не вдається достукатися до твердолобих та злодійкуватих українських чиновників. Коли Литва відновила свою незалежність у 1990 році, невеличка литовська наукова спільнота продовжила орієнтуватися на стару радянську систему і мала мало зв'язків з іноземними дослідниками. Державні кошти на вищу освіту та дослідження розподілялися незрозуміло як, аж поки у 1994 році литовським вченим не доручили провести перше національне оцінювання наукової продуктивності.
Якщо вірити базі Crossref, то українські наукові журнали щороку публікують приблизно 73000 робіт. Згідно з інформацією Міністерства освіти та науки України у червні 2023 року 1587 вітчизняних журналів виконали високі вимоги та отримали гоноровий статус “наукового фахового видання”. Спробуємо розділити згадану кількість публікацій на цю космічну кількість фахових видань – отримаємо 46 публікацій у рік на 1 видання, тож дані Crossref видаються мені цілком правдоподібними.
Дослідники представили результати аналізу наукових статей, опублікованих у 2016 році, та їх цитувань, отриманих у 2016-2020 роках, у 40 предметних категоріях згідно з даними Scopus. Результати свідчать, що опубліковані в гібридних журналах статті в середньому отримали вдвічі більше цитувань, аніж ті, які опубліковано в золотих відкритих журналах! Крім того, незалежно від типу відкритості публікації, наукові роботи, що з'явилися завдяки фінансовій підтримці грантодавців зазвичай отримують на 50% більше цитувань, аніж ніким непрофінансовані роботи. Поговорімо спершу про другий результат.
Редакційна колегія провідного наукового журналу з досліджень зображень мозку Neuroimage пішла у відставку після того, як Elsevier відмовився знизити збір за публікацію статті у журналі. Колишній головний редактор заявив, що ексредактори Neuroimage планують створити новий журнал і “забирають з собою репутацію”. Бібліотекарі повинні пам'ятати інший успішний приклад такої протестної міграції, що пов'язаний зі створенням журналу Quantitative Science Studies, тож сподіваюся, що й цим бунтарям все вдасться.
Наукова спільнота стає усе прозорішою та відкритішою: публікації дедалі доступніші, шириться планетою відкрите рецензування, препринти, обмін даними, попередня реєстрація гіпотез тощо. З'являються все нові та нові способи публікації, існують численні ініціативи та академічні видавничі платформи. Сучасний ландшафт дослідницьких онлайн інструментів і баз даних став таким складним та розпорошеним, що годі очікувати, що пересічний дослідник точно знатиме, які саме інструменти слід використовувати для отримання конкретної інформації. Словом, нам бракує інфраструктури, яка б надавала інформацію про відкритість, політики та процедури наукових журналів, платформ і видавців.
Услід за новим Законом про авторське право в Україні, ми отримали й новий Закон України від 13.12.2022 № 2849-IX «Про медіа», через що відразу 6 законів втратили чинність, а ще у 7 законів внесено суттєві зміни. Тексту Закону багато, окремі норми впроваджуватимуться поступово відповідно до визначених термінів, тому раджу почитати роз’яснення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо його впровадження. Звичайно, нас як громадян цікавить увесь Закон, проте у дописі я обмежуся бібліотечними турботами та спробую розібратися, що саме змінилося для видавців наукових журналів.
Глобальна наука – це не про рівність. У світі є кілька національних наукових систем, що відіграють провідну роль, тоді як решта – це периферійні системи, які, в кращому випадку, слугують постачальниками наукових кадрів. Оптимісти вірять, що нині відбувається рух до плюралістичної глобальної науки й академічні андердоги активно співпрацюють між собою. Песимісти ж ділять земну кулю на Глобальні Північ та Південь й стверджують, що світ завжди несправедливий, а наукова нерівність з часом увічнюється.
Підозра в інтелектуальній крадіжці – це жахливо. Однак у випадках зі скандалами навколо плагіату у наших дисертаціях йдеться, як правило, про 250-500 сторінковий рукопис українською мовою невідомого у науковому світі автора, де відсутні кілька покликів на роботи іншого невідомого українського автора. Якби ж то громада викрикувала звинувачення на кшталт – “Це все вже було в Пріцака!”. Ні, в українських плагіатних кейсах ніколи незрозуміло який же науковий результат вкрадено, а який захищено.
Багатьом мої дописи видаються песимістичними. Щодо цього, то мені подобаються слова Фуко: “Я говорю не “все погане”, а “все небезпечне”, а це не зовсім те саме. Якщо все небезпечне, ми завжди маємо, що робити. Тому моя позиція веде не до апатії, а до песимістичного гіперактивізму. Я вважаю, що етико-політичний вибір, який ми мусимо робити щодня, полягає в тому, щоб визначати, якою є найбільша загроза”. 24 лютого 2022 року відбулось повномасштабне вторгнення росії в Україну. Я не вважаю, що з усіх гучномовців тепер щодня має литися виключно щось піднесено-патріотичне. Ми навпаки повинні вміти розгледіти найбільші загрози, засвоїти ці уроки й робити все для того, щоб вони ніколи не повторилися.
Пригадалося сьогодні, що у січні минулого року я писав (і не дописав) жартівливий есей для Science чи Nature про те, що українських науковців не впізнають у країнах Глобальної Півночі й нам це створює додаткові труднощі у науковій комунікації. Розпочиналася чернетка з кіношного штампа: Камера повільно наближається. Постапокаліптичний пейзаж. Купи сміття. Занедбані потворні гігантські будівлі з облупленими стінами, за якими напівбожевільні чоловічки в білих халатах майструють супербомбу для якогось суперзлочинця. Головний негідник фільму для чогось хоче похизуватися своїми злочинними планами перед своїм антагоністом – Знайомтесь. Це фізик-атомщик доктор Лідія Сжеркхановіч. – Сжеркхановіч? Хмм… Ви, напевно, росіянка? – Ні, я – українка!
Скриньку Пандори остаточно відкрито, несправедливість виправлено і чат-бот зі штучним інтелектом ChatGPT від компанії OpenAI вже офіційно доступний для користувачів в Україні. Тепер наші наукові керівники, члени спеціалізованих вчених рад, працівники редакцій наукових журналів… повинні навчитися розрізняти маячню білкових ректорів і здобувачів від маячні бездушних залізяк. Якщо хтось сподівається на так звані “антиплагіатні” програми, які всього лиш показують відсоток збігів символів у тексті, то я вас розчарую – ChatGPT генерує цілковито унікальний текст. Так нещодавно у Мордорі студент успішно захистив дипломну роботу, яку він згенерував протягом 23 годин.
Довкола нас вже купа відкритих даних, репозитарії ломляться від датасетів, але від цього ви не стали щасливіші?! Можливо, ви навіть відчуваєте певний сором через те, що всі волають, які прекрасні відкриті дані, а ви не знаєте, що з цими прекрасностями робити? А знаєте чому так? Тому що вас дурять! Майкл Гурштейн ще у 2011 році запропонував модель ефективного використання даних для того, щоб стримати зростання інформаційної нерівності – щоб бідні верстви населення не були виключені з процесу «ефективного використання» відкритих даних.
Люблю розпочинати рік з наукпопу. Попри велику війну наші видавці продовжують тішити нас новинками, а блекаути змушують багатьох земляків викроювати більше часу для читання. Поки що я цілковито залежний від перекладів, однак мрію, що колись мені не доведеться роками чекати на український переклад, а разом з англомовними читачами відразу зможу насолоджуватися свіженьким нон-фікшном (наприклад, “Війною чіпів”). Добре пам'ятаю голодні читацькі роки, тому, незалежно від знання іноземних мов, планую й надалі усіляко підтримати українських видавців науково-популярної літератури, щоправда, вони й без мене прекрасно дають собі раду.
Оскаженіла від поразок країна-терорист на очах в усього світу навмисно бомбить наші електростанції. Світла в країні бракує, відповідно, українцям доводиться переживати жорсткі та помірні блекаути. Прочитав у книжкових підсумках 2022 року від LB.ua, що “книжки допомагають убити час під час блекаутів, тому останніми місяцями їх скуповують дуже активно… Прямо під час повномасштабної війни в Україні відкриваються нові книгарні”. Про схожі читацькі тренди пише й Forbes Україна. Якщо зараз в Україні відбувається такий блекаутний читацький бум, то, можливо, бібліотеки також відчули сплеск читацької активності?
