Рейтинг рейтингів університетів: Г'юстоне, у нас проблеми

Лізі Гад та Річард Холмс поділилися першими висновками INORMS Research Evaluation Working Group (REWG) щодо оцінки рейтингу світових університетів. Для цього, Робоча група з оцінки досліджень REWG використала власний механізм оцінки SCOPE, що розроблявся в ході паралельної роботи й застосувала його для оцінювання шести найбільших та найвпливовіших міжнародних рейтингів університетів: ARWU, THE WR, QS, U-Multirank, CWTS Leiden та US News & World Report. Перші результати дослідження зрозуміло представлені на пелюстковій діаграмі

Українська наука і COVID-19

Маленьке та елегантне дослідження від нідерландських вчених - перевірили географію авторів робіт про COVID-19 у 4 медичних топ-журналах. Цілком очікувана кількісна перевага авторів з Європи та Північної Америки. Автори стверджують, що слід залучати вчених з усіх континентів до досліджень COVID-19, оскільки соціальні та економічні наслідки пандемії у світі сильно різняться. А як цього року українська наука долучилася до боротьби з пандемією COVID-19? Вирішив перевірити публікаційну активність наших вчених, тому запитав у Scopus TITLE-ABS-KEY (COVID-19) AND (LIMIT-TO (PUBYEAR, 2020)) AND (LIMIT-TO (DOCTYPE, "ar")) AND (LIMIT-TO (AFFILCOUNTRY, "Ukraine")). Отримав лише 32 статті. 

Освіта – річ узагалі не надто потрібна?

Наталка Сняданко: «Рухаючись далі за такою логікою, потрібно визнати, що освіта – річ узагалі не надто потрібна. Особливо у пострадянських суспільствах, до яких належить і наше. Якщо поставити собі запитання, хто з найвідоміших представників української бізнесової і політичної еліти читає книжки, то список навряд чи буде дуже довгим. Навіть ті, хто піариться на відвідуванні літературних фестивалів, не завжди справляють враження людей, які потім читають придбані там книги. Це формує у суспільстві уявлення про те, що для досягнення успіху освіта – а тим більше література – не надто потрібні або і взагалі зайві. Коли журналісти раптом вирішують атакувати перших-ліпших перехожих запитанням: "А що Ви зараз читаєте?", або ще гірше: "Яку останню книгу українського автора чи авторки Ви прочитали?", то виявляється, що як мінімум кожен п'ятий якраз і дочитує "Кобзар". Як почав ще у школі, так і не може зупинитися. Але найбільш імовірно, просто не знає авторів та книжок поза мінімумом шкільної програми».

У пошуках ідей для створення потрібного бібліотечного сервісу

Пригадую, що колись, коли мені було страшенно сумно через свою роботу, я шукав розраду в блозі. Писав, наприклад, про гріхи галицьких наукових бібліотек, або про зарубані проєкти. На цих вихідних вирішив повернутися до призабутого жанру і справа ось у чім - не вдається вигадати бібліотечний продукт, що міг би стати справді популярним серед наших користувачів. Змавпувати успішні іноземні проєкти не вийде, адже вони роками користуються благами державної фінансової підтримки. У нас бібліотеки переважно отримують гроші з бюджету на оплату комунальних послуг й майже нічого на розвиток. 

Радянсько-польський симпозіум з проблем наукознавства

Радянсько-польський симпозіум з проблем наукознавства відбувся у червні 1966 р. у Львові та Ужгороді й був присвячений комплексному вивченню проблем науки. Короткий звіт про роботу симпозіуму можна прочитати на сторінках «Українського історичного журналу». Мене зацікавили цифри москвича-доповідача А.А. Зворикіна про те, що населення СРСР подвоїлось приблизно за 70 років, кількість учених подвоїлася за 5 років, а кількість наукових публікацій за 5-9 років. Чому кількість публікацій не зростала нога в ногу з кількістю вчених? Невже такий великий відсоток робіт був написаний у співавторстві? 

Книжкові злодії

Ріделл Андерс: «Сотні трофейних бібліотек були роздроблені, а одиничні примірники книжок розподілені по бібліотеках усього Радянського Союзу. Навіть таке розділення мало ускладнення, адже здебільшого бібліотеки отримували книжки з випадково обраних тем і написані мовами, яких читачі часто не розуміли. Повоєнна радянська доповідь описує, як одна бібліотека для працівників хімічного заводу отримала книжки з давньогрецької літератури, а до іншої надійшли конфісковані журнали французької моди. Раз чи двічі надсилали навіть портрети Адольфа Гітлера. Розподілення мало такий хаотичний характер, що навіть радянські бібліотекарі того часу почали питатися про мету цього процесу. Нікому не відомо, скільки цих, часто пошкоджених, книжок, було вилучено та викинуто за повоєнних років. Книжки також мусили відповідати прийнятим у державі політичним поглядам; «політично небезпечна», «нездорова» та «буржуазна» література вилучалася».