Ні, тільки не бібліотекарка!

У книзі Ірене Вальєхо “Подорож книжки. Від папірусу до кіндла” дізнався про бібліотечні сценки в кінофільмі Френка Капри та відшукав ці епізоди на YouTube. Передаю слово авторці: “Оскільки [на початку XX століття] працювати дозволяли тільки незаміжнім жінкам, колективна уява витворила карикатурний образ бібліотекарки: самотньої, прикрої, непривітної, з сивою ґулькою, в окулярах, немодному одязі, страшенно буркотливої. У ментальності цих не таких уже й далеких часів жінка, що працює у товаристві книжок, могла тільки гірко шкодувати про нареченого, який так і не надів обручку їй на палець, і ненароджених дітей. У фільмі It's a Wonderful Life, прем’єра якого відбулася аж 1946 року, ми бачимо відбиток цього стереотипу. Мені цей епізод видається суто пародійним, одначе, на жаль, його знято без дрібки іронії. 

Головний герой Джордж Бейлі у виконанні Джеймса Стюарта готовий накласти на себе руки в переддень Різдва. Тоді втручається його янгол-охоронець, щоб показати, яким був би світ, якби він не народився, і переконати, що його життя не марне й не безглузде.  

Побачивши, що без нього всі друзі та рідні були б нещаснішими, Джордж запитує про свою дружину: «А де Мері?». Янгол затинається: «Ні... Ні, про це не питай». Джордж тривожиться і, уявляючи собі найгірше, хапає янгола за закоти піджака: «Якщо знаєш, де моя дружина, кажи». – «Не можу». – «Будь ласка». – «Тобі це не сподобається, Джордже». – «Де вона, де вона?» – Джордж на межі відчаю. «Вона не вийшла заміж, Джордже... Ось-ось зачинятиме бібліотеку». Джордж відпускає янгола і біжить до книгозбірні. 

Тоді на екрані з’являється Мері, яка справді зачиняє двері Громадської бібліотеки Поттерсвілля. Вона вбрана в повну уніформу: костюм, як у черниці, ґулька, грубі окуляри. Вона крокує, притискаючи до грудей сумку, закомплексована і нещасна. 

Музичний супровід фільму створює печальну атмосферу. Від глядача очікують, що він, побачивши жах на обличчі Джорджа, схопиться за голову і подумає: «Ні, тільки не бібліотекарка!»”.