skip to main |
skip to sidebar
Журнал Nature попросив вчених розповісти чому вони залишаються вірними академічній роботі: Мені подобається, що моя робота дозволяє працювати над ризикованими, цікавими проблемами, такими як 3D-друк ДНК. Мій головний обов’язок – думати цілий день і писати. Моя спільнота мотивує мене. Втілення ідей у життя. Я люблю говорити з будь-ким про будь-що наукове, а потім перетворювати цю розмову на проєкт, який варто продовжити. Конкурентоспроможна зарплата разом зі світовим визнанням і відчуттям стабільності в житті. Я залишаюся заради можливості знайти зв’язки між галузями. Я ціную інтелектуальну свободу. Можливість наставляти майбутні покоління. Свобода думати, створювати та реалізовувати ідеї.
Якщо дуже суворо та самокритично поглянути на структуру та організацію роботи в наших університетах та наукових установах, то можна розгледіти деякі спільні риси з путінською ерефією. Насамперед це непомірно велика влада директорів та ректорів, яка повсюдно призводить до розквіту кумівства, непрозорої фінансової політики, безпорадності вчених рад та подібних органів. У таких райських умовах владній верхівці складно опиратися спокусі безкарно забити на освіту, науку та культуру – хочеться віддатися неперервному та безглуздому самозбагаченню. Звідси й неприязнь до свободи висловлення думок, вибіркове застосування принципів академічної доброчесності (друзям – можна все, закон – для ворогів), використання псевдопатріотичних гасел та апеляція до міфічних “традицій установи” як прикриття для клептократії.
