“З сувоєм працюють не так, як із книжкою зі сторінками. Розгорнувши сувій, читач бачить вервечку стовпчиків тексту: один за одним, зліва направо, на внутрішньому боці папірусу. У процесі читач розгортає сувій правою рукою, щоб побачити новий текст, а лівою згортає прочитані стовпчики. Розмірений, ритмічний, потаємний рух; повільний танець. По завершенні читання книжку перекручували задом наперед, з кінця до початку, тож за правилами гарного тону її потрібно було перемотати, як касетну плівку, для наступного читача. <...> Іспано- та англомовний відповідники слова «том» (ісп. volumen, англ. volume) походять від латинського volvo (обертатися, крутитися), хоча рукописи не перемотуються.”
“Сувої завжди були дорогим предметом розкоші. Для повсякденного писання – шкільних вправ, листів, офіційних документів, нотаток, чернеток – стародавні люди зазвичай використовували дощечки. Читач, який хотів звернутися до них у певній послідовності, тримав їх у ящиках чи торбах або просвердлював отвори в кутках дощечок і з’єднував їх кільцем чи мотузкою. Такі об’єднані набори дощечок називали рукописними книжками, або – латиною – кодексами.”
“Найближчими пращурами книжок були таблички. <...> Таблички висушували на сонці, як цеглу-сирець, після чого вони ставали твердими. Якщо їхню поверхню намочити, сліди написаного стиралися й на них знову можна було писати. Їх рідко обпалювали в печі, як цеглу, адже після цього глину вже неможливо було використати повторно. Глиняні таблички ховали від вологи на дерев’яних стелажах, де вони лежали стосами, чи у плетених кошиках і глеках. Вони були дешевими й легкими, але крихкими. У Європі більш поширеними були дощечки з дерева, металу чи слонової кістки, вкриті шаром воску і смоли.”
“Пергамент виготовляли зі шкіри молодих бичків, овець, баранів чи кіз. Майстри занурювали її на кілька тижнів у вапняний розчин, а потім сушили, напнувши на дерев’яну раму. Під час розтягнення волокна шкіри вирівнювалися, утворюючи гладку поверхню, яку шкребли до досягнення бажаної білизни, краси й товщини. У результаті тривалої вичинки отримували м’які тонкі аркуші, придатні до письма з обох боків – і, що найважливіше, довговічні.”
“За підрахунками історика Пітера Вотсона, якщо припустити, що площа однієї шкури становить пів квадратного метра, для книжки на сто п’ятдесят сторінок довелося б забити десять-дванадцять тварин. Інші фахівці вважають, що всього один примірник Біблії Гутенберга складався з сотень шкур.”
Немає коментарів:
Дописати коментар