Глибокий Південь післявоєнної науки України

Глобальна наука – це не про рівність. У світі є кілька національних наукових систем, що відіграють провідну роль, тоді як решта – це периферійні системи, які, в кращому випадку, слугують постачальниками наукових кадрів. Оптимісти вірять, що нині відбувається рух до плюралістичної глобальної науки й академічні андердоги активно співпрацюють між собою. Песимісти ж ділять земну кулю на Глобальні Північ та Південь й стверджують, що світ завжди несправедливий, а наукова нерівність з часом увічнюється. 

Периферійні системи залишаються відсталими, тому що наукові ідеї та результати рухаються від них до провідних систем, а зв'язок з іншими відстійними системами відбувається тільки через країни Глобальної Півночі. Часто уряди бідних країн самі заохочують своїх науковців до співпраці з розвинутими країнами й в результаті Глобальна Північ постійно заманює розумників з усього світу, а в той самий час системи Глобального Півдня втрачають талановитих людей. Чому бідний – бо дурний, чому дурний – бо бідний. 

На цій бінарній мапі інколи ще вирізняють напівпериферійні країни, які служать своєрідним шлюзом, допомагають вченим з країн, що розвиваються застрибнути в поїзд великої науки й отримують за це свої економічні та репутаційні переваги. Серед наших країн-сусідів такими шлюзами можна вважати Польщу, Туреччину і країну-терорист росію (поки з неї не втікали вчені). У якій з цих країн українським вченим не потрібно оформлювати робочу візу і для якої ми були одним з основних донорів наукових кадрів? 

З початком повномасштабної війни цей шлюз закрився. Деякі наші науковиці та пацики, що заховалися під плащами волонтерів, встигли скористатися альтруїстичними пропозиціями західних колег, однак це й близько не схоже на якусь академічну координацію, сплановані дії, стратегію… на усе те, за що українські наукові чиновники справно отримують щедру зарплату з бюджету. 

Сьогодні усі країни прагнуть максимально використовувати глобальні знання для задоволення своїх економічних потреб. Однак використовувати потенціал глобальних знань держава може лише за допомогою науковців, а відтак – потужність держави залежить від потужності окремих вчених, і вирішальне значення мають тут вміння цих вчених співпрацювати на міжнародному рівні, щоб долучатися до світової наукової мережі й черпати з джерела глобальних знань! 

Побудьмо оптимістами та припустімо, що Глобальний Південь – це необов'язково назавжди. Але для цього потрібно щось робити! У нас перед носом прекрасні приклади такої небайдужої поведінки від Туреччини, Чехії, Польщі, Угорщини!.. 

Потрібно створювати хороші умови праці, щоб наші вчені не їхали на заробітку в країну, де навіть унітазів нема. Потрібно перестати нагороджувати зомбі-професуру, бо вона жодним робом не здатна долучитися до світової науки. Потрібно нарешті хоча б раз спробувати боротися з корупцією та кумівством в освіті та науці… Але кому з них на Глибокому Півдні під силу це зробити?