Влітку у розпал війни трапилися, як на мене, дві цікаві події на які мало хто звернув увагу. У червні недержавна компанія “Нова пошта” відкрила своє перше відділення у Берліні й приблизно у той самий час керівництво національної поштової компанії повідомило, що “Укрпошта” знову хоче придбати банк. Компанія, яку нахвалюють за якість послуг розширила свою європейську мережу, натомість компанія, яку часто критикують за недбале ставлення до клієнтів натякнула, що в неї є й інші справи. Не буду порівнювати вартість, стратегічне мислення, чи професійність українських поштових операторів, однак визнаймо – ще кілька років тому більшість з нас вважали, що жодних альтернатив кепському державному поштовому сервісу просто бути не може.
Переконуюсь, що у подібну ментальну пастку ми часто потрапляємо, коли розмірковуємо про майбутнє української освіти, науки, культури, чи бібліотечної справи. Ми не бачимо, що в країні ще хтось може масштабно опікуватися, приміром, науковими дослідженнями, тому марно роками очікуємо, що державці виконуватимуть свої безпосередні обов'язки, а вони натомість мріють купувати банки.
Пригадаймо хоча б круговерть призначень на посади міністрів у найважливіші для бібліотекарів міністерства: Лісовий, Шкарлет, Новосад, Гриневич, Квіт, Табачник… Ткаченко, Бородянський, Кириленко, Нищук, Новохатько, Кулиняк, Вовкун… Усе це дивне рокіровання ніколи не було пов'язано з освітніми, науковими, культурними, чи організаційними звершеннями, чи планами. Чому ми кожного разу сподіваємося, що нове необґрунтоване призначення принесе нам зміни на краще? Здається Альберт Айнштайн саме так і визначав божевілля – робити те саме знову й знову, але щоразу очікувати іншого результату.
Як один з відносно нових прикладів беззмістовності цих кільцевих процесів – Візія майбутнього освіти і науки України від МОН у якій 1 раз навіть згадано про бібліотеки (щоправда, чомусь тільки в ЗВО) – Технологічна та бібліотечна інфраструктура ЗВО забезпечує їхню інтеграцію в міжнародний освітній і науковий простори. Решта візійного тексту у такому ж піднесено-бульбашковому стилі. Схоже не тільки ми втомилися читати ці банальні тексти, а й працівникам міністерства набридло копіпастити. Можливо незабаром за допомогою ШІ вони згенерують ще щось, але нашій освіті та науці це не зарадить.
Міністр трешових серіалів нарешті пішов, але переконаний, що жодного нормального міністра освіти, науки, культури... ми не отримаємо. Не через кадровий голод, а через формат самих міністерств та моральні вектори їх роботи. Для прикладу, МОН, на мою думку, прикривається школами, а крило, що відповідає за науку та технології – це таке саме Скажене весілля. Їм там хоч Оппенгеймера признач і через місяць вони його зламають.
Ця патова ситуація нагадала мені ідею Вацлава Бенди про «паралельні поліси» – альтернативний набір соціальних структур для інтелектуального та культурного життя. Наприкінці 70-х пан Бенда стверджував, що комуняки й так зведуть нанівець всі зусилля щодо підтримки та реформування своїх інститутів, тому розумним людям краще створювати нові «паралельні інститути», а не витрачати сили на боротьбу зі старими, які неодмінно деградують і самі розсиплються.
Це не означає, що потрібно мовчки спостерігати, наприклад, за скасуванням українського дубляжу в кіно. Зовсім ні, навпаки слід яскраво демонструвати свою громадянську позицію. Просто перестаньмо бавитись у “порадьте нам”, адже очевидно, що безвідповідальним чиновникам в носі будь-які поради й взагалі все, окрім своїх особистих сімейних інтересів.
Як «паралельні поліси» реалізувати на практиці? Складно відповісти, адже поки бачу, що навіть російські бомби, що подають на голову, не змінюють радянські порядки у згаданих галузях. При цьому кваліфікація, освіта, компетентність досі не мають у нас жодного значення. Можливо щастя варто шукати в незалежних дослідницьких інститутах?
Ми ж живемо у вільній демократичній Україні й нам неодмінно все вдасться. Ми ще скажемо своє слово в біоінженерії, штучному інтелекті, бездротових системах… як тільки запровадимо запобіжники проти корупції. Не вірите?! Вацлав Бенда писав про паралельну освіту і науку в умовах тоталітарного устрою, коли також ніхто не вірив, що Радянський Союз розпадеться.
Немає коментарів:
Дописати коментар