Уроки литовської наукової політики для України

Вільно переповім вам тези з конференції STI 2023 про перипетії встановлення литовської наукової політики. Матеріал корисний не лише для полісімейкерів та наукометристів, а для усіх, хто вперто вболіває за долю нашої країни, навіть попри те, що роками не вдається достукатися до твердолобих та злодійкуватих українських чиновників. Коли Литва відновила свою незалежність у 1990 році, невеличка литовська наукова спільнота продовжила орієнтуватися на стару радянську систему і мала мало зв'язків з іноземними дослідниками. Державні кошти на вищу освіту та дослідження розподілялися незрозуміло як, аж поки у 1994 році литовським вченим не доручили провести перше національне оцінювання наукової продуктивності. 

Совок глибоко в’ївся у литовську культуру досліджень, тому перше оцінювання "зсередини" відбулося до болю знайомо: університети та інститути підготували самоаналізи, більшість представлених у звітах робіт були опубліковані в литовських журналах, частина ще в радянських, і дуже мало в західних, а експерти вперто дотримувалися відомої нам усім формули – чим вище звання та посада автора, тим вища оцінка його доробку. 

Перша допомога “ззовні” прийшла від норвезьких експертів, які відразу ж вказали на особливості публікаційної практики литовських дослідників: "Занадто мало результатів публікується мовами, які дозволяють спілкуватися з міжнародними академічними спільнотами й це заважає проводити міжнародне експертне оцінювання литовських досліджень". 

Подібно й політики ЄС та експерти Світового банку порадили литовцям змінити відстійну національну дослідницьку систему, а оскільки Литва ще у 1995 році подала заявку на членство в ЄС – політиканам не було куди подітись і довелось брати курс на інтернаціоналізацію науки. 

Розпочинаючи з 2001 року у Литві рішення про наймання дослідників, просування по службі, нагородження, керівництво проєктом, чи підрозділом почали ухвалювати покладаючись на авторські метрики та імпакт-фактори журналів. Зараз буде цікаво поспостерігати як COARA вплине на ці литовські правила. 

Вільнюсівська історія, як на мене, поки без хепіенду. Багато що в литовській науці не працює, зокрема через звичний для постсовка спротив радянської професури та діряві державні вимоги. Однак щось литовцям вдалось зробити ще в середині 90-х, тому що на це була політична воля.