Рік 2019: сингулярність і багато наукометрії

Мій традиційний дайджест за рік, пані та панове. Військовий історик Лоуренс Фрідман сказав, що «Інформаційні кампанії соціальних медіа мають працювати з реаліями, що відбуваються на місцях. Відповідно, російська інформаційна кампанія є цілковитим провалом». Історик просто переконаний, що вільні та розумні люди значно ефективніші за неповоротку державну пропагандистську машину, що вигадує власну реальність. Але вільних і розумних потрібно ростити та підтримувати — школами, університетами, бібліотеками! Сльози навертаються коли бачите запилюжені штори читального залу районної бібліотеки? — Може тому наших земляків так легко, якщо не переконати, то хоча б спантеличити? 

СІЧЕНЬ 

Чудернацька словесна конструкція «наукометричні бази даних» повинна бути повсюдно замінена на «бази даних цитувань» (Citation Databases). Ярлик «наукометрична» не просто хибний, він ще й пантеличить молодих дослідників і відкриває додаткові можливості всіляким шахраям. Можливо, українським наукометристам, редакторам, вченим, бібліотекарям… варто провести якусь просвітницьку кампанію, щоб неспеціалісти перестали обзивати бази «наукометричними»? 

ЛЮТИЙ 

Дуже багато у нас говорять про коректне оцінювання наукової активності, але як у нас ставляться, наприклад, до положень Сан-Франциської декларації — ви не знайдете на сайтах українських наукових установ, чи міністерств. Редактори наших журналів також спершу неохоче знайомились з кращими практиками COPE, EASE, DOAJ… Потрібно і для «оцінювачів» щось таке вигадати, щоб їм складно було уникнути знайомства з компасом.

БЕРЕЗЕНЬ 

Підозрюю, що більшість українських освітян сприймає наукометрію лише як перешкоду до здобуття омріяного наукового ступеню. Ще хтось вірить, що наукометрія покликана оберігати нас від видачі диплому недостойним… Та просто скасуйте обов'язкову надбавку до зарплати за докторську та кандидатську, а наукометрії дозвольте спокійно міряти імпакти та вивчати особливості наукової співпраці. 

КВІТЕНЬ 

Не люблю слова сингулярність, тому що його люблять використовувати різні дурисвіти. Проте, цього року Springer Nature опублікувало свою першу наукову монографію, що згенерувала машина, і хто зна, можливо, незабаром замість прізвищ авторів у Scopus та Web of Science ми будемо спостерігати за змаганням комп'ютерних алгоритмів. 

ТРАВЕНЬ 

Просто повторюсь, що це величезна трагедія усього нашого бібліотекознавства, що бібліотекарі в Україні читали і читають підручники всіляких смірнових-столярових, а в цей же час на працях наших бібліотекознавців навчаються спеціалісти однієї з найпотужніших бібліотечних систем світу. 

ЧЕРВЕНЬ 

Пригадую, коли футбольна команда пана Фергюсона приїздила в Київ, то сер Алекс був присутній не лише на поєдинку головних команд, а й на матчах молодіжок. Водночас, тренерський штаб «Динамо» гра молодіжної команди мало цікавила. Побачив щось подібне під час київського візиту професора Вальтмана — пан Лудо пропрацював усю конференцію, натомість, конференц-зал суттєво спорожнів майже відразу після першого виступу. 

ЛИПЕНЬ 

Приріст кількості публікацій українських вчених у виданнях, що представлені в Scopus та Web of Science, відбувається, насамперед, за рахунок публікацій в українських журналах, і в цьому можна легко переконатися. Тому, прив’язка державної системи оцінювання і звітувань до кількості подібних публікацій — це доволі дивно. Яка мета? Збільшити кількість авторів-українців у певних журналах? 

СЕРПЕНЬ 

Не розумію, чому в нас люблять поговорити про План S, але не про передплату наукових ресурсів? Звичайно, було б цікаво цілою країною перестрибнути відразу через кілька історичних етапів організації доступу до інформаційних ресурсів і накинутись розбудовувати відкриту науку. Але поки ми розраховуємо не на передплату, а на нелегальні ресурси, тому, очевидно, що жодних трансформаційних угод нам не запропонують. 

ВЕРЕСЕНЬ 

Знову помилуюся ціновою політикою Cell Press: вартість річної індивідуальної передплати журналу – $1948, публікація статті у відкритому доступі – $5000, доступ до 1 статті – $31.50, а період ембарго лише півроку. І все це працює, оплачується і нікому не потрібно щось додатково розжовувати. А в нас часто накинуть на аспіранта «роботу з науковим журналом» на волонтерських засадах і потім щиро дивуються чому нічого не получається. 

ЖОВТЕНЬ 

Ще раз — люди хочуть звичайні бібліотеки. Коли якась ідея знаходить свою майже ідеальну форму, то її вже дуже важко покращувати. Подібно й ідея бібліотеки, як місця, де можна знайти усю потрібну інформацію і здобувати нові знання — ніколи не помре. Звичайно, можна відібрати у читачів нові надходження, чистий туалет, опалення… але сама ідея житиме! 

ЛИСТОПАД 

Доволі символічно, що новина про запуск Open Ukrainian Citation Index з'явилася в Nature біля новини про етичні аспекти російських успіхів у редагуванні людських ембріонів та статевих клітин. І буржуазну генетику в Союзі не милували, і бібліотекознавство було суцільно цензуроване та доведене до рівня культмасових робіт. Але, як бачите, скільки б комуністичні діалектики не старались, а Просвітництво не зупинити. 

ГРУДЕНЬ 

Щороку з'являється багато нових цікавих статей, інструментів, баз даних, онлайн-колекцій… але дописів я пишу щороку менше. Не знаю чому так, але абсолютно не втомився від бібліотек, читачів, досліджень… словом — я хочу ще! 

2 коментарі:

  1. Анонімно30.12.19, 15:36

    Дуже змістовна інформація. Цікава, в частині інтереса до доповіді Вальтмана. А що Ви очікуєте? Якщо б Вальтман розповів про те, як опублікувати у журналах СКОПУСа або ВОСа безкоштовно середньостатистичну статтю вітчизняного автора (подати так, щоб напевно опублікувати), то там набився б повний зал слухачів. Набився б тому, що середньстатистичну нашу статтю наврядчи хто опублікує у доброму журналі. Рецензування не пройде. Щодо запуска Open Ukrainian Citation Index, то суперова справа. Незалежна ініціатива, достатньо толкова за змістом, з чіткою метою. Точно можу сказати, що іноземним експертам у темі ця наша ініціатива дуже подобається. Тому, не потрібно зупинятися. Публікація статті у Cell - 5000 дол. США...то також окрема цікава тема, бо це місячна заплатня професора у Європі, і там автори просто лютують від таких сум, хоча більшість і має доступ до зовнішніх джерел фінансування. В Україні, за зарплатні професора у 400 дол. США на місяць, та нульової вірогідності компенсації цих витрат ззовні, якою має бути вартість публікації статті у наших журналах? 300, 200, 100, 50 ....доларів у розрахунку на статтю? У нас ще жоден журнал не показав структуру витрат на публікацію статті, щоб співставити цю цифру з розміром тіїє суми, яку наші журнали беруть у авторів за публікацію статті. Кажуть, що у Елзівера прибутковість журнального бізнесу 35 відсотків на рік, і науковці від ціїє захмарної цифри просто божеволіють? А у наших журналів (видавництв) яка....40, 50, 60, 70 відсотків....? Тому, продовжуйте і надалі досліджувати найбільш актуальні питання у темі видавництва наукових журналів в Україні. Незалежна і змістовна точка зору тут точно потрібна. Може, тоді і знайдемо вихід з цієї науково-видавничої трясовини. Хоча, один вихід є. Радикальний, а дієвий точно і масштабний точно. Потрібно лише трохи почекати. Можливо тоді університетські видавництва України піднімуть голову, а наші вчені піднимутьсяя з колін, і забудуть про те, що для того, щоб опублікувати свою статтю у потрібному журналі, потрібної бази, необхідно залазити до свої кишені та витягувати звідтіля останню копійку. Трохи почекаємо.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Мене, справді, чомусь часто запитують (не тільки щодо Вальтмана) - А що Ви очікували? Мабуть, я завжди сподіваюся, що подібні заходи будуть надихаючі, стимулюючі, розширять світогляд... якось так. А коли фідбек складається із суцільного - нє учітє нас жіть - то потім довго доводиться внутрішній баланс вирівнювати:)

      Видалити