Нам розповідали, що потрібно плекати в Україні “середній клас”, а натомість у нас сформували придворний клас, який постійно перебуває при владі. Фірма підтримує депутата-лобіста, депутат проштовхує інтереси фірми-підрядника, усі гроші та крісла розподіляються за принципом “це наш хлопець”. Чи варто очікувати, що такі люди дбатимуть про розвиток світогляду громадян та задоволення їхніх інформаційних потреб?
Звичайно, на якісь державні проєкти бюджетні гроші витрачаються, але тут успіх може бути радше випадковим. Це як кандидати-лицеміри відкривають поодинокі дитячі майданчики напередодні виборів - сьогодні відкрили, але навряд завтра хтось це підтримуватиме і проблему з майданчиками це точно не вирішить. Крім того, піди перевір, а чи не було й тут інтересів фірми-підрядника?
Величезний відсоток громадян ніколи не потрапить до “придворного класу” - можливо варто спробувати запустити новий сервіс для них?
Як на мене, поки що більшість користувачів наукових бібліотек хоче тупо запхати свій журнальчик у якийсь Scopus, дружно публікувати у ньому тисячі статей щороку й отримувати за це щедрі дотації від держави. Це бажання може мати різні варіації, але його суть завжди однакова. І їм байдуже, що це антинауково й що залишиться після нас.
Здавалося, якщо хочеш швидко заробити гроші, то краще дати людям, що вони хочуть. Але це безвідповідально дозволяти малим дітям їсти шкідливі солодощі аж доки вони не помруть від ожиріння.
З усього вищенаписаного може здатися, що я переконую, які всі погані, все втрачено, а інтелектуальні запити земляків зависли на рівні банальних жартів для люмпен-пролетаріату. Це не так! Взяти хоча б видавничий бум україномовного наукпопу, або стрімкий розвиток незалежної інтернет-журналістики - український читач готовий платити за серйозний контент.
Як вийти на цю аудиторію? - Інтернет. Який корисний інформаційний продукт можна запропонувати в умовах обмеженого бюджету? - … ?
Немає коментарів:
Дописати коментар