Навіщо українські журнали передають свої метадані в Російський індекс?

Цей допис я хочу розпочати словами президента Володимира Зеленського з його нещодавнього виступу в парламенті: "Дорогі українці! ​Сьогодні, шостий рік поспіль, ми захищаємо свій суверенітет від російської агресії. Ми сплачуємо за це найвищу ціну – життя наших громадян. Сьогодні весь цивілізований світ визнає, що Україна робить все для настання такого бажаного миру”. Попри це, 217 редакцій українських наукових журналів регулярно та безкоштовно передають свої метадані в Російський індекс наукового цитування, РИНЦ. 

І мова не про журнали, що видаються на тимчасово окупованих територіях України. Серед цих журналів, наприклад, “Наукові праці Вінницького національного технічного університету”, "Агробіологія" Білоцерківського державного аграрного університету, “Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика” Київського національного університету імені Тараса Шевченка, “Вісник Одеського національного університету. Хімія”, “Освітологія” Київського університету імені Бориса Грінченка... 


При цьому, передавати метадані не так просто - Всі випуски приймаються тільки в форматі XML, підготовлені в online системі обробки випусків. Якщо метадані вчасно не надійдуть, то такий журнал виключать з РИНЦ. Тобто, на це витрачається достатньо багато сил і часу, який можна було витрати на глибокі архіви, чи пристатейку для Crossref, звідки метадані автоматично потрапили б в Scilit, Lens, OUCI, Dimensions... 

Поки Міністерство відстоює наші позиції у переговорах з Elsevier, доморощена “какая разніца” сама біжать співпрацювати з гестапівцями. 

Для чого, поки наші хлопці сидять в окопах, ви це, людоньки, робите? Що дає вам ця індексація в локальному РИНЦ? Ви так хочете публікувати російських авторів, а вони вистроїлися в чергу до вашого журналу? Чому, здавалось би, освіченим людям в університетах так кортить за українську зарплату розвивати інформаційні ресурси країни-агресора?

25 коментарів:

  1. Анонімно25.07.20, 21:49

    "Для чого, поки наші хлопці сидять в окопах, ви це, людоньки, робите?". Суперове запитання. "Умовний рефлекс" - ось причина цього явища. Гоняться, по перше, за цитуванням, а по друге - за авторами. Хоча, і перше и друге можна зробити багатьма іншими способами. Рефлекторно "на всякий случай", навіть за витрат часу на метадані. Популярізувати нашу науку навіть у Росії потрібно, щоб більше поважали, хоча тут питання щодо контенту того, що ми ТАМ популярізуємо. Здебільшого контект максимум на три бали за пятибальною шкалою. Тому, тут позитивний ефект дуже примарний. А от щодо витрат часу на метадані для РИНЦу...як тим росіянам так лекго робити з нас кріпаків? При чому, за нашої цілковитої згоди!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Переглянув кілька журналів - не побачив російських авторів. Статті українською = росіяни не читають. Та й російські користувачі швидше в Google Scholar шукають, ніж в РИНЦ. Тому, тут напевно логіка "індексація в бд", що, як на мене, підкреслює рівень редакції.

      Видалити
  2. Анонімно25.07.20, 23:54

    Щодо російських авторів - потрібна більша вибірка наших журналів у базі РІНЦ. Українською не читають, а іншими мовами? А ось з останнім твердженням погодитися можна точно.

    ВідповістиВидалити
  3. Анонімно26.07.20, 07:26

    Які правила, такі й дії. База зручна. За певний період дозволяє отримати вибірку по ключових словах, УДК, організаціям та ін. Зручно. Питання. Кому потрібні наші дослідження? Ви хоча б раз захищали їх? Не просто "я перший вигадав" або "перший процитував"...а кваліфіковано. Українське інтелектуальне законодавство у дірках таких, що питання якості навіть не еволюціонує. Хоча, "якість" - теж питання. Наші МОНівці намагались створити свій аналог, але майже не реально туди потрапити( дайте файли у форматі до гори дригом. Зараз функціонує тільки база даних за фаховими виданнями. Молодці! Набридло шукати інформацію по ворду. Це єдинезєдине, що добре зробили за майже 30 років.
    Сприймайте роботу з РІНЦ, як працю у тилу ворога, якщо так хочеться. Можна видавати нагороди за дезінформацію та спам-контент.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. РИНЦ зручна?? Та більшість користувачів не розуміє навіть різниці між ELibrary.ru та РИНЦ, що вже багато говорить про зручність. Пошук за УДК? Вау! Наші редакції добровільно наповнюють чужу закриту локальну базу, а могли б витрачати час, наприклад, на підтримку I4OC.

      Видалити
    2. Анонімно26.07.20, 12:54

      Вам до сміху, собі - до справи. Подивлюсь, що таке І4ОС. Якщо хочаб трохи менше часу займе, ніж у ELibrary для РІНЦ, то буде добре. Якщо ні, то ні. УДК можна використати не для пошуку, а для загального аналізу статей. Як, то моя справа. Дякую за ідею з І4ОС

      Видалити
    3. Ініціатива для відкритих цитувань https://i4oc.org/ - один раз робите якісні метадані і вони доступні всім. А РИНЦ закритий локальний проєкт Минобра РФ.

      Видалити
  4. Анонімно26.07.20, 10:14

    Цікаве твердження: "Сприймайте роботу з РІНЦ, як працю у тилу ворога, якщо так хочеться. Можна видавати нагороди за дезінформацію та спам-контент". Значить, наші журнали мають свідомо друкувати майже спам і таким чином заспамлювати російську базу? "База зручна. За певний період дозволяє отримати вибірку по ключових словах, УДК, організаціям та ін. Зручно". Таких баз у світі купа. Почнемо від Майкрософт Академікс, Дайменшенс, Ленс та з десяток інших. Припускаємо, що наші журнали та авторів настільки добре знають у світі, що залишилася лише одна, остання невикористана можливість (база), тобто РІНЦ і ми маємо усі туди йти? Якість наших наукових публікацій суттєво не еволюціонує за іншої причини. Інтелектуальна власність це не першочергове питання. Першочергові - інші. Це і мотивація праці вчених, і промоція нашої науки державою та університетами і багато ще чого.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Оце точно! Так ніби наші журнали представлені глибокими архівами з пристатейкою в Scilit, Lens, Dimensions... + де ці метадані завжди будуть відкриті! Так ні. Зі всього багатства світових продуктів знайшли локальний російський РИНЦ((

      Видалити
    2. Анонімно26.07.20, 13:08

      Вибачте, чому "Інтелектуальна власність це не першочергове питання"? Саме першочергове! Іноземні колеги тисячі грошей витрачають на моделювання, експериментальну роботу та репутацію фондів і компаній. Потім частину не публікованого матеріалу використовують у бізнесі. А ми для чого проводимо дослідження? Для чого ми пишемо статті? Для чого вигадуємо купи формул та малюємо графіки та креслення? За покликом душі чи щоб у бібліотеках було, що складати? Знаю правильну відповідь! це показники оцінювання діяльності викладача!!! за них ми отримуємо гроші! Для початку спробував оцінити інтелектуальну власність. і почалось... До речі, у "Шановних" вітчизняних і не менш шановних закордонних виданнях з ким оформлюють інтелектуальну власність? з автором. А хто є власником наукового матеріалу науковця в Україні - організація. То яка вже різниця куди відправляти інформацію про статтю, якщо нам від цього тільки посмішка від МОНу.

      Видалити
    3. Анонімно26.07.20, 16:11

      Інтелектуальна власність у видавничій справі впорядковується між автором статті та журналом (видавцем) за рахунок визначення відповідної ліцензії. Для журналів ОА це, наприклад, CC-BY, та похідні від неї. Тобто, як тільки стаття опублікована у журналі, вже можна стверджувати, що питання інтелектуальної власності вже чітко зафіксовано. Зовсім інше питання, що стаття, яка ще не опублікована у журналі (наприклад вона на етапі рецензування), одночасно завантажена автором на РисечГейті або в іншому місці, кимось крадеться для і швиденько спливає статтею вже іншого автора в іншому журналі. Це давно відома, і невирішена проблема (проблема "зеленого" доступу). Але, тут кожен автор має сам вирішити як йому бути - піти "зеленим" шляхом і ризикнути, що його матеріал "запозичать" до його публікації у журналі, або ні, спочатку опублікувати статтю у журналі, а вже потім її пропагандувати серед науковців. У такому випадку, на етапі рецензування, або навіть раніше, стаття прокручується редакцією журналу на плагіат. Якщо проблем немає, то подальша публікація статті закріплює право власності і користування нею у залежності від ліцензії. Так, є таке поняття, як "ретрашен" статті, коли проблема інт. власності зявляється після публікації (це поширено у медицин. журналах). Але, є правила ретракшену статей, якими користуються видавці світу. Тому, якщо видавець обізнаний, то питання інт. власності можна захистити навіть у країні, де панує повний бардак. Вцілому, інтел. власність на наукову ідею, "зелений" науковий матеріал, або опубліковану наукову статтю має різницю в частині ступеню захисту. Найбільш захищений в частині інт. власності - матеріал, опублікований у науковому виданні. Кожен журнал має вказувати дату подання статті автором та дату публікації, щоб добре вести облік питання інт. власності (тобто, визначити, хто з вчених раніше подав наукову ідею у вигляді статті). Звісно, є наукові конференції, да кожна стаття у світі (у цивілізованому звісно) презентується автором попередньо 4.5 рази (більш ніж на 4 конференціях) до моменту публікації. Тут є ризики крадіжки ідеї, але ця проблема вивчається і вирішується кожним видавцем у кожному окремому випадку (тобто робити ретракшен або ні) і все ще не є вирішеною навіть у розвинутих країнах світу. Тому, відносно баз, то кожен видавець свідомий, перш ніж почне подавати метадані до якоїсь бази, має зробитити висновок, а що то за база. Як буде себе поводити така база, якщо автор ідеї звернеться до неї виключити статтю іншого автора, з плагіатом з його статті, або вкраденою ідеєю. Ви впевнені, що РІНЦ буде з повагою відповідати на такі запити українських авторів та видавців? Звісно, що ні. Наші запити не хоче опрацьовувати СКОПУС (в частині місця реєстрації журналів на тимчасово окупованій території), хоча СКОПУС то продукт Елзівера з цивілізованого Амстердаму, а РІНЦ...

      Видалити
  5. Анонімно26.07.20, 11:41

    Наші патріоти-"гуманітарії" в Голосі України писали http://www.golos.com.ua/article/303608 -- "Незрозуміло, за якими критеріями в основу проекту було відібрано лише Web of Science та Scopus. Чому розробниками проекту проігноровано такі бази даних, як РИНЦ, Google Scholar, Index Copernicus тощо". Отримувати гроші за захисти вони хочуть, а Scopus та Web of Science їм у цьому заважають. Тому тягнуть наші журнали у всякі РИНЦ, Copernicus ітп. Ніякої політики, а лише за шмат гнилої ковбаси.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Переконаний, що тут навіть у лапках некоректно згадувати гуманітаріїв (надто багато несправедливих образ на них виливають останнім часом), адже мова не про дисципліни, а про чесність.

      Видалити
  6. Анонімно26.07.20, 11:59

    Оця фраза є ключовою: "Отримувати гроші за захисти вони хочуть". Значить, ось у цій сфері гроші крутяться великі. Scopus та Web of Science перепоною для доброго вченого бути не можуть. Там купа безкоштовних журналів, це якщо перепона - вартість публікації статті. Порівнювати РІНЦ, СКОПУС, ВОС, Гугл Сколар, Копернікус взагалі некоректно. У всього цього різне призначення. Якщо з бази не рухають нашу науку у якісному плані, то нехай МОН почне використовувати міжнародні повіжні списки журналів, де відбір журналів змістовний та неупереджений, наприклад те, що є у Британії, Австралії, Німеччині, та інших. Але є одне але - університетські рейтинги привязані не до цих списків якісних журналів, а до СКОПУСа та ВОСа, а це вже чистої води комерція, на якій СКОПУС та ВОС заробляють купу грошей, підсажуючи на цей "рейтинговий" наркотик університети.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. При цьому ці списки в інших країнах містять менше назв журналів і факт індексації в Scopus та WoS укладачам не указ... Уявляю скільки зойків було б якби й Україна встала на такі цивілізовані рейки.

      Видалити
  7. Патріотичне МОН могло би не тільки гнівно відписувати Скопусу, а й видати постанову, що з 1 січня 2021 року журнал не може одночасно входити в перелік фахових видань України і знаходитись у базі РИНЦ (ну, скажімо, внаслідок війни, агресії, й узагалі: милору і однглазников з контактами ж заборонили - ось і ми у тренді). І всьо, раптово всі метадані вчасно не надійшли би (бо це ж стоко мороки, XML якийсь, протокол, відбитки пальців). Головне, як там депутати у проектах законів пишуть, рецепт не потребує додаткового фінансування. Швидше, навпаки )

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ще розумію якби мова йшла про школярів, чи несвідомих студентів, але пояснювати кандидатам і докторам наук, що така поведінка м'яко кажучи не зовсім коректна? На рівні видачі офіційних заборон. Це все дуже і дуже сумно.

      Видалити
    2. Ну-у, гадаєте, "товарищі учониє доценти з кандідатами" не розвертаються через подвійну суцільну на червоне світло? Академік - тоже чілавєк.
      Ха, журнали! Знаєте скільки наших викладачів і дослідників поїхало туди тупо працювати, причому вже після 2014-го? І майнув би ще багато хто, просто тих не запросили.
      Сумно, не сумно, коректно, не коректно, але якщо культурними методами не доходить... Інша річ, не впевнений, що міністерство так уже цього прагне.

      Видалити
    3. Так хоч зрозуміло, що спокусилися на зарплату. А тут для чого дані просто так передавати? Що воно їм дає? У Scopus передамо, у WoS передамо, у РИНЦ передамо... а потім ще заплатимо, щоб нам до нашого ж відкрили доступ.

      Видалити
  8. Анонімно26.07.20, 15:09

    Ви щойно підтвердили, що у питанні цінювання якості наукових публікацій нам ще ой як далеко до розвинутих країн світу. Так, базувати систему оцінювання якості наукових публікацій наших вчених не на (або не тільки на) комерційних базах, як ото Скопус або ВОС, а на списках наукових журналів інших країн ми не хочемо. Причин багато. Але, то більше з теми "не хочемо", а не "не можемо". Чому в таких "розвинутих" у лапках країнах, як Иордания, Ливан, Марокко, Лівія, Туніс, навіть Індія, використовують окрім деяких із баз вище ще й списки журналів, затверджених комітетами вчених у Британії або Австралії, а ми не можемо? Можемо, але чомусь не хочемо. Не хочемо визнати, що свій список фахових видань, то є просто звук, адже ані процедура його формування, а ні процедура його перегляду це все ще питання лише Монівських працівників, а не наукової спільноти України та дуже досвідчених вчених з інших країн. Знову наша меншовартість або бажання не управляти та сприяти, а регулювати, жорстко, топорно і з власним інтересом?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Бо людей, які знають про існування подібних списків, людей, які здатні підняти світову фахову періодику і прочитати як у світі вирішуються ці проблеми - вперто не допускають до цих процесів. Чому? - велике питання, але найочевидніша відповідь, як на мене - корупція.

      Видалити
  9. Анонімно26.07.20, 23:27

    Саме так. Якщо це питання вирішити не через журнальні бази (не тільки, як мінімум), а через поважні міжнародні журнальні списки, то: 1) система захисту дисертацій в Україні значно зміниться, "клепати" дисертації на замовлення разом з вимогами до кількості публікацій у журналах таких журнальних списків буде значно складніше, як мінімум швидкість "друку" нових кенів та денів на замовлення значно зменшиться; 2) конвеєр друку доцентів та професорів зменшить свою швидкість; 3) процес проїдання державних грантових наукових грошей змінить свою "проїдальницьку" складову; 4) ректорський, науковий диктат на рівні університетів зменшиться. Усе це, поки існує, дійсно має корупційну складову.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. І ці списки регулярно переглядають! та оновлюють, тому всіляким хижакам складно туди пролізти.

      Видалити
  10. Анонімно28.07.20, 10:02

    Це так. Процедура формування таких списків та їх перегляду достатньо прозора та дуже змістовна. Усі учасники процесу - відомі у світі вчені. Не з однієї країни. Все незаангажовано. Ось саме тому, наші і не хочуть сприймати такі журнальні списки. ВОС та СКОПУС кращий для них тому що ані процедура відбору, а ні перегляду, ані склад комітетів з відбору у ВОС та СКОПУС порівняно з відомими журнальними списками і близько не стоїть. Нашим потрібно де "потемніше".

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Список фахових з приблизно тисячкою назв достатньо темний і можна без Scopus-WoS.

      Видалити