Якщо дуже суворо та самокритично поглянути на структуру та організацію роботи в наших університетах та наукових установах, то можна розгледіти деякі спільні риси з путінською ерефією. Насамперед це непомірно велика влада директорів та ректорів, яка повсюдно призводить до розквіту кумівства, непрозорої фінансової політики, безпорадності вчених рад та подібних органів. У таких райських умовах владній верхівці складно опиратися спокусі безкарно забити на освіту, науку та культуру – хочеться віддатися неперервному та безглуздому самозбагаченню. Звідси й неприязнь до свободи висловлення думок, вибіркове застосування принципів академічної доброчесності (друзям – можна все, закон – для ворогів), використання псевдопатріотичних гасел та апеляція до міфічних “традицій установи” як прикриття для клептократії.
Перестаньте прикидатися, що не розумієте, що у цих спеціалістів цілковито відсутнє будь-яке бачення реформ заради кращого майбутнього. Їм навпаки хочеться зацементувати все як є.
Водночас ви, зі своїми ліберальними пустощами в голові, ніколи не станете своїм елементом у цій бридкій мозаїці. Добре, що в наших порохівницях ще залишились страйки, публічні акції, письмові звернення, “фаєри і феєрверки”.
І тільки не потрібно цього вічного “не на часі”. Справа тут не в тому, що бібліотеки рашистам та ватнікам ніколи не будуть потрібні. Нам не вдасться перемогти путінську росію, якщо українці продовжуватимуть будувати маленький путінізм на своїх робочих місцях, а особливо в науці та освіті.
Немає коментарів:
Дописати коментар