Берґстром Карл, Вест Джевін «Феєрична фігня! Високе мистецтво скепсису у світі повної маячні»:
На зламі XX століття В’єтнам був частиною французьких колоніальних володінь із загальною назвою Французький Індокитай. Ханой поволі ставав прогресивним сучасним містом, а його стічна система була поєднана з домашніми каналізаціями європейського зразка, доступними здебільшого білим мешканцям заможних районів. На жаль, стічна система перетворилася ще й на досконалий розплідник для щурів, які не лише вилазили з люків та жахали містян, а й переносили хвороби на зразок бубонної чуми. Намагаючись очистити місто від зарази, колоніальні урядники найняли щуроловів, щоб ті пірнали під землю, а згодом влада ще й почала трохи доплачувати за кожен принесений хвіст убитого щура. Багатьом ханойцям сподобався цей спосіб легкої наживи, і установи стали повнитися новими й новими хвостами.
Утім, зовсім скоро містяни почали помічати в каналізації безхвостих щурів. Напевне, щуролови найчастіше не вбивали здобич. Краще було відрізати їй хвоста й відпустити на волю — плодитися й забезпечувати ловців новими хвостами. Підприємливі в’єтнамці завозили щурів з інших міст і навіть почали ростити їх у клітках, щоб потім збирати врожай хвостів. Система винагород дала збій, бо люди робили те, що завжди роблять, передчуваючи винагороду. Дурили систему.
Раджу почитати цю книжку, адже там ще багато цікавого про принцип Гудхарта, помилку прокурора, дезінформацію, маніпуляції з науковими даними… Також, нагадаю, що у нас є свої ловці щурячих хвостиків.
Немає коментарів:
Дописати коментар