«Блакитна брехня»: як політика робить з нас дурнів

Я – бібліотекар, який вважає своїм професійним обов’язком розширювати світогляд своїх читачів, тому, зізнаюсь, мене лякають різноманітні прояви торжества ірраціональності у XXI столітті. Страшно спостерігати за тим, як якесь дитя шаленства мас опиняється біля керма цілої країни, а його прихильники вірять у такий піццагейт, що це просто на голову не налазить. Але ще страшніше бачити, коли викладачі та наукові співробітники – люди, які присягали служити логіці та фактам – інколи поводяться гірше за молоде бидло з околиць і залюбки приєднуються до команд цькувачів та поширювачів фейкових повідомлень. Мислити по-науковому, звичайно, не означає, що усі вчені є людьми благородними, трапляються й серед них професійні пугачі, московські тролі, міські божевільні… Однак, ще донедавна я не мав жодних варіантів відповіді на запитання – Чому ж так багато наших молодих педагогів та науковців поспішають підтримувати різну маячню всупереч доказам і здоровому глузду? 

Стівен Пінкер у «Просвітництво сьогодні. Аргументи на користь розуму, науки та прогресу» підказав мені розшукати термін «блакитна брехня» (blue lies) – неправда, яку сказано від імені певної групи, що може зміцнити соціальні зв'язки між членами цієї групи. 

Приблизно у віці трьох років діти розпочинають розповідати егоїстичну чорну брехню (а-ля він вдарив мене першим). У віці семи років діти розповідають співчутливу білу брехню (молодший братику, ти намалював дуже гарний малюнок). Блакитна брехня – одночасно егоїстична і корисна для інших, але лише для тих, хто належить до вашої групи (суддя справедливо призначив пенальті у ворота наших суперників). Люди можуть бути співчутливими, щедрими, чесними, але, водночас, вони можуть бути агресивними, антисоціальними і ненавидіти тих, хто не є членами їхньої групи. 

Так, антивакцинаторам необов’язково бути неосвіченими, чи байдужими батьками. Просто «членство» в якомусь клубі молодих та успішних може вимагати від особи публічно підтримати верзіння про небезпеку щеплень. Так само, можна видавати науковий журнал, і, водночас, заперечувати важливість дотримування світових видавничих стандартів, щоб продемонструвати свою відданість інституту, кафедрі, чи модератору групи в Фейсбуці. 

Піццагейт – серія фейкових повідомлень про те, що Гілларі Клінтон і керівник її виборчого штабу нібито були пов'язані зі структурою, що здійснює сексуальну експлуатацію дітей, до якої також входив господар сімейної піцерії Comet Ping Pong
Сам Стівен Пінкер розповідає у своїй книжці про роботи вченого-правника Дена Кагана, який запідозрив, що певні наші переконання стають символами культурної належності. В одному з експериментів Каган відібрав тисячу американців, з’ясував їхню математичну грамотність та політичні вподобання і попросив їх оцінити ефективність нових ліків на основі наданих даних. На першому етапі дослідження респонденти відразу помітили на що вказують дані, проте як тільки Каган замінив нудні ліки на контроль над бойовою зброєю – «математики» відразу перестали зважати на цифри, розділились на табори і видавали оцінки залежно від своїх політичних вподобань. 

Що ж нам робити із «блакитною брехнею»? Усі радять очевидне ідеалістичне рішення – перестаньмо обманювати себе, будьмо відкритими, плекаймо ідеали гуманізму та Просвітництва і спробуймо віднайти те найкраще, що є в кожному з нас.

15 коментарів:

  1. Анонімно01.07.19, 10:42

    Вы все правильно пишите. Если посмотреть на мир наших научных публикаций, то эта проблема выглядит так. Преподаватель, гонимый завышенными требованиями вуза в части количества публикаций в "фаховых" изданиях, находится перед выбором - подать статью в зарубежный репутабельный журнал и пройти объективно пройти процедуру рецензирования и возможно получить отказ в публикации статьи, потратив на это время (несколько месяцев), или же податься в наш журнал, найдя при этом контакты и выходы на руководство журнала, при этом либо решив вопрос финансово либо по принципу "ты мне - я тебе", т.е. став участником клуба "круговая порука". Чем ближе срок контракта, и чем ближе годовая отчетность, тем выше вероятность выбора в пользу нашего журнала. Конечно же, для самого журнала стоит выбор - отказаться от денег и не публиковать так вот в наглую все подряд и потерять при этом часть контактов из системы "круговая порука", либо получить и деньги, и сделать еще обязанным себе еще Нное число просящих. Наши журналы, в большинстве своем, идут именно по этому пути. Достаточно посмотреть, кто публикуется в этих журналах - преподаватели вузов-собственников журналов, друзья-товарищи руководителей журналов, и т.д. Это пока еще очень распространенная практика в наших журналах. И очень плохая практика. Вот так вот, со стороны, у авторов (наших преподавателей), у руководства вузов, у наших издателей формируется ложное представление о "голубой мечте". Но, может ли быть мечтой то, что не имеет смысла? Ведь смысл публикации наших авторов в таких наших журналах лишь одно - отчитаться в вузе. Вклад в науку ведь нулевой. Поэтому, это в нашем случае ведь и не мечта вовсе, это просто иллюзия, скованная круговой порукой. Вот поэтому, наши лучшие ученые и бегут за границу работать.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Анонімно01.07.19, 13:24

      Не по теме сообщения (понятно, что многие наши псевдо борцы едят с руки), но в поддержу предыдущего анонима - преподаватель с нашей кафедры опубликовала один и тот же текст ('статьей' язык не повернется это назвать) в 9 !!! журналах (сборниках) Украины и так называемого СНГ. На вопрос - для чего ты это делаешь? - ты же высмеиваеш вообще научный процесс - а она просто не понимает - А что здесь такого?!!! И это доктор! Сколько еще мы это будем терпеть? Не просто таких докторов, а людей, которые верят, что это нормально.

      Видалити
    2. А що зміниться якщо замість 9 текстів з'явиться лише 1, але такого ж рівня? Проблема не так у кількості як в тому, що Ваша професійна спільнота мовчить(

      Видалити
    3. Анонімно01.07.19, 20:50

      Правильно сказано, но не все. Если одни (научный мир) молчит, то другие - совершают преступления (журналы), перепубликовывая эти статьи, что не правильно. А что не сделаешь ради Товарища-доктора, члена группы "круговая порука", да еще и за деньги? Так стоимость этого непотриба выростает в 9 раз! Вот Вам в чем разница, и за эту с Вами разницу может быть платим мы с Вами, как налогоплательщики, если доктор оплачивает такие публикации из средств гос. грантов. Чувствует, куда я веду?

      Видалити
    4. Анонімно04.07.19, 00:17

      В нашем универе есть тоже такие таланты-любители печататься бесконечно и под это подтягивать гранты. Конвеер такой себе. "Таланты" от Бога. И не только с опытом, но еще и молодые. Видно, нашли способ ковать скопусовские статьи без конца. География ковки при этом - совсем не большая. Кузнецы нашей науки! А прикладной смысл от их бесконечных публикаций в чем? Жируют на народных деньгах.

      Видалити
  2. Анонімно01.07.19, 13:56

    Ого, цікава історія. Але то для нашоі науки вже норма. Друкуємося, щоб звітувати та зберегти місце роботи. Це вже мрія не людей, а зацькованих тварин. Якщо змінити вимоги до отримання наукових звань та ступенів, до деталей уточнити що з восу та скопусу є прийнятним, а що ні, визначити роль інших індексів та баз, правильно визначити, тоді не буде мотиваціі публікувати статті десятками на рік. У нас недолуге положення про отримання вчених звань та ступенів, а також неправильна політика вишів щодо наукових статей. Тому на наших зацькованих вчених багато хто у видавничіх колах дуже добре заробляє.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Та ще не чув такого, щоб когось звільнили бо не написав сотні статей. Інколи бачив у вимогах, що потрібно вказати за останні 5 років, але це справедлива вимога і сподіваюсь, що кілька статей у хороших журналах переважать 100 мурзилок.

      Видалити
    2. Анонімно01.07.19, 20:45

      Интересное мнение - количеством или качеством берет наша наука? А по Вашему мнению критерии хорошего журнала какие (конкретные), и кто Вам сказал, что сейчас администрация укр. универов отдает предпочтение качеству статей, а не количеству? С каких это пор это или мы уже живем в другой Украине?

      Видалити
    3. У формах заявок для наукових конкурсів тепер ніби просять вказувати не більше N публікацій, тому не бачу користі від 100 посередніх публікацій.

      Видалити
    4. Анонімно01.07.19, 21:08

      Не более Нного числа публикаций ГДЕ? Какие критерии топ-журналов? А если речь идет о Положениях на тему науки каждого вуза? Что там просят? В додатках к контрактам. Тоже не более Нного числа публикаций за срок контракта? Да, нет. Просят щедро - чем больше, тем лучше. И Министерство им не указ. У нас сколько вузов, столько и ханств, со своим законом для преподавателей. Там о качестве публикаций совсем или ничего, или очень туманно.

      Видалити
    5. Тут я справді не подумав, у кожному зво можуть бути свої звітні правила і тут принцип "чим більше - тим краще", мабуть, у багатьох спрацьовує.

      Видалити
    6. Анонімно04.07.19, 21:23

      Вот именно. У нас сейчас в рамках законодательства "университетская автономия", поэтому самое время провести исследование на тему "Развитие научных исследований и роль научных публикаций в эпоху татаромонгольского ига", когда каждое ханство устанавливает свои правила диктата за преподавателями.

      Видалити
  3. Анонімно01.07.19, 18:56

    Да нужно просто докопаться, узнать у этого доктора, зачем ей все это надо. Если карьера - так она уже доктор. Если "вечный" контракт - так 9 статей нужно что бы были в "фетиш-журналах" от Скопуса или ВОСа. 9 статей за год - такое с хороший зарубежных журналах просто невозможно. Значит, есть те, кто таким докторам потакает, и готов за деньги публиковать что угодно. Таков наш научный издательский мир, к сожалению. У всего есть своя цена вопроса - у фаховых журналов-мираже (их так много, как отбликов в пустыне), у фетиш-журналов ВОСа и СКОПУСа (их поменьше, но цена вопроса на порядок выше). Как говориться, каждый сходит с ума по своему. Поэтому, скорее всего этому доктору тоже нужен доктор, но уже настоящий, из врачевателей, что бы поставить правильный диагноз.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. ...этому доктору тоже нужен доктор, но уже настоящий... 100% це вже не просто для якоїсь наживи, а якесь академічне графоманство (напевно таке буває і здається за щось подібне колись вручали іґнобелівську премію).

      Видалити
  4. Анонімно01.07.19, 21:25

    Тогда у нас процентов 90 докторов наук - графоманы, с наследием в сотни публикаций. Система научных публикаций у нас больна, и ей вцелом, а не отдельному доктору, нужен не просто врачеватель, а хирург или костоправ как минимум, что бы излечить нашу систему науки от главного недуга "как нашего бедного преподавателя-ученого сделать еще беднее", зарабатывая на этом не малые деньги. Почти 28 лет прошло, а весь этот совковый анахронический беспредел все еще продолжается.

    ВідповістиВидалити