Лають фінальну версію нового Порядку формування Переліку наукових фахових видань України… але це, чи не вперше за роки Незалежності, ми отримали документ, у якому серйозно заговорили про рецензування. Увесь світ знає, що кращого механізму контролю якості наукових робіт ще не вигадали, але досі українці керувались дуже дивним наказом, у якому були лише слова про «здійснення редколегією внутрішнього та зовнішнього рецензування». У новому Порядку вже сказано, що голова та члени редакційної колегії є відповідальними за організацію рецензування статей та дотримання академічної доброчесності, а рецензії мають зберігатися в редакції не менше 3 років.
Щоправда, у Порядку чітко не написано, що таке рецензування, тому тут пропоную скористатися Best Practice і розуміти під рецензуванням отримання порад щодо конкретних рукописів від експертів у своїх галузях, які не входять до редакції журналу.
Багато нарікань викликають і вимоги Порядку до рецензентів – …забезпечення якісного незалежного рецензування поданих для публікації матеріалів вченими, які здійснюють дослідження за спеціальністю і мають за останні три роки не менше однієї публікації у виданнях, включених до Переліку… Далі бла-бла-бла про WoS і Scopus, але зрозуміло, що для того, щоб стати рецензентом, достатньо мати 1 ваківську статтю.
Дехто вважає, що це надто слабенька вимога, але я вважаю, що це, навпаки, прекрасно! – чим більше юних дослідників буде залучено до процесу рецензування, тим більше їх довідається, як це все в світі працює, і ми вже не зможемо повернутися у печеру.
Все ж таки залишається питання щодо редколегії і редакційної ради. Здається мені, що члени редакційної ради могуть виступати у якості рецензентів, бо не мають (якщо не мають) від цього ни яких преференції
ВідповістиВидалитиМожуть, можливо, у Best Practice мова про те, що peer review це не editorial review.
ВидалитиПравильно. Якщо член ред. ради буде виступати у якості рецензента, тобто приймати участь у peer review, то editorial review може здійснити лише головний редактор журналу. Тут жодної проблеми не має.
ВидалитиЧлени ред. рад журналів мають право бути рецензентами. Міжнародні практики цього не забороняють. Тут головне, щоб рецензування було анонімне (сліпе), подвійне (ані автор, ані рецензент не мають знати один одного), та обовязково групове (peer). Якщо хоча б один з цих критеріїв якісного процесу рецензування не буде виконуватися, то це вже не якісне рецензування. Особливо важливим є критерій групового рецензування статті. Саме за такої умови можна безболісно для якості рецензування залучити до цього важливого процесу молодих вчених з мінімальними вимогами до рецензентів. Якщо вчитатися у Порядок формування...то цієї завершеної за критеріями системи рецензування на видно. Видно лише окремі її елементи. Побачимо, що з цього вийде, але...якщо уявити таку завершену систему рецензування у дії в Україні, то можна точно сказати, що кількість статей укр. вчених в окремих науках, що публікуються в українських журналах зменшилася б раз у 10, а то і 20. Більшість статей за своєю якістю є дуже слабкими. Тому прогноз - ніхто на практиці із МОН питання рецензування контролювати не збирається. Нажаль. Усе у руках кожного окремого журналу і відповіді на питання, а саме яке рецензування потрібно журнал та когорті його постійних авторів?
ВідповістиВидалитиА якби МОН раптом і захотів контролювати питання рецензування - то як це можна зробити? Раз на місяць викликати головного редакторами з копіями рецензій? Гадаю, тут до першого гучного скандалу, а чиновники аж наприкінці підключаться.
ВидалитиДуже просто - МОН мав би створити відповідну групу фахівців (як із МОН, так із зовнішнього середовища), які б розглядали систематично (наприклад раз на квартал), скарги на процес рецензування з боку різних учасників процесу. А щодо "до першого скандалу"...так у нас вже були гучні скандали з плагіатом і шо, плагіатники покарані, а МОН спрацював у таких випадках чітко, зважено і з повагою до академ. доброчесності? Тому, у цьому Порядку немає нічого від системи моніторингу за процесом рецензування. Нуль. Є загальні фрази і нуль щодо механізму моніторингу. Нажаль.
ВідповістиВидалитиЦікава ідея "створити відповідну групу фахівців"... але знову б почалися розмови, що для деяких галузей неможливо набрати фахівців в Україні.
ВидалитиБуло б бажання у МОН, то створили б. Можна було б розпочати як пілотний проект для одного-двох напрямів. Разом з цим, скоріше за усе, МОН не має бажання цього робити. Чому? Тут потрібні і знання, і час, і ...розуміння того, що після початку роботи такої пілотної групи потрібно було б зневажити фактор "приватних контактів" у процесі вирішення питань щодо якості рецензування. У нас поки що, "телефонне право" не хто не відміняв, нажаль. Кулуарні домовленості також. Було б добре запросити поділитися досвідом і прийняти участь у роботі такої групи з якості рецензування, наприклад фахівців, які оцінюють журнали для окремих національних індексів. Таких фахівців та індексів у світі достатньо. Але оце точно МОН зараз не потрібно, бо 90 відсотків журналів кануть вічність після цього. Тому, МОН знає, що потрібно приховати від чужих очей.
ВідповістиВидалитиХороша ідея. До речі, у деяких європейських країнах ніби саме так рецензують наукові монографії - не пишуть, як у нас, прізвище рецензента, а назву групи.
Видалити