Кожен п'ятий вчений у галузі суспільних наук та бізнесу якось зізнався, що додавав до своїх робіт посилання на статті, які насправді не використовував, а зробив це тільки для того, щоб підвищити шанси на публікацію рукопису. Річард ван Ноорден засудив подібну практику «зайвих посилань», яка спотворює структуру цитувань, але от в Nature написали про ще один спосіб маніпуляції – автори чесно згадали в роботі неангломовні джерела, які вони використовували, проте отримали від рецензента щось типу «хтозна, що там насправді написано». По суті, це можна розцінювати як провокацію до заміни неангломовних джерел на англомовні.
Але невже існують підозри, що неангломовні автори згадують у своїх роботах вигадані джерела? А особливо зараз, коли доступно безліч інструментів для машинного перекладу з будь-якої мови на іншу?!
У результаті ми ризикуємо отримати викривлену картину наукової комунікації, відповідно до якої все цінне наші вчені черпають з англомовних джерел, а неанглійською нічого доброго не пишуть і ніколи не писали (судячи з твіттів, дана проблема найбільше турбує японців).
Вихід простий – редактори і рецензенти повинні перейматися суто дослідницькими проблемами, а автори чесно вказувати та відстоювати посилання на джерела, які вони використовували.
Немає коментарів:
Дописати коментар