Кажуть, що приходячи на лекцію, американський фізик-теоретик, нобелівський лауреат Джуліан Швінгер починав писати рівняння у лівому верхньому кутку дошки і продовжував писати до тих пір, поки не доходив до правого нижнього кута. Після цього – зупинявся і спокійно залишав аудиторію. Зрозуміти лекції Швінгера було надзвичайно важко, однак доклавши певних інтелектуальних зусиль у них можна було розгледіти прояв людського генія. Хочеться, щоб вітчизняна бібліотечна освіта також мала своїх викладачів-швінгерів і студентів, які б не лінувалися докладати певних інтелектуальних зусиль.
Написати формулу/рівняння і піти пити каву може дозволити собі не викладач - та й не думаю, що керівництво ВНЗ буде терпіти такого педагога.
ВідповістиВидалитиУ Швінгеровому випадку, вочевидь, спрацьовував його бренд науковця, який досяг немало успіхів у галузі науки, був нобелівським лауреатом, тому й мирилися з таким дидактичним підходом.
Переважна маса студентів не буде самостійно розбиратися й докопуватися до істини. Вони - "тупо заб'ють" на такі пари, а ті, які хочуть вчитися -напишуть скаргу на викладача, оскільки хочуть щоб їм пояснювали, а не "випендрювалися". Розумні науково-педагогічнікадри на кшталт Швінгера потрібні, але вони повинні донести знання до студента, тому давайте не ідеалізувати, те що ми однозначно не сприймемо.
Троє учнів Швінгера стало нобелівськими лауреатами.
ВидалитиЄ два види викладачів - педагоги й науковці. Педагоги це психологи, бо хочуть поговорити й знайти підхід до кожного студента - це неможливо на лекціях, але можливо на семінарах. А науковці, дійсно, лише "відбувають номер" і читають лекції, які їх відволікають від наукової роботи.
ВідповістиВидалитиЯкби в нас студенти могли собі вибирати самі лектора з кожної дисципліни, то дійсно ходили би саме на тих, які їх цікавлять.
Так, мабуть, не кожен вчений може бути водночас і хорошим педагогом, але часто потрібен якийсь багаж знань, щоб дисципліна відкрилася "в усій красі". Тут таки потрібно докласти зусиль, попри нудно... тому, певний елемент примусу - це частина освітнього процесу.
ВидалитиВ мене в університеті був викладач вищої математики, який за пару встигав "зписувати" дошку формулами разів 10-15, поки писав доведення якоїсь теореми. Він завжди носив з собою на лекцій чорненький загальний зошит, але на парі туди жодного разу не заглядав. Найцікавіше ставало, коли він приходив на лекцію наступного дня і казав: "Я ось подумав і пригадав, що минулого разу я десь тут зробив помилку..." (показуючи на місце на дошці, де, зрозуміло, давно вже нічого не було, оскільки дошка заповнювалась і витиралася разів 20) :)
ВідповістиВидалитиА був якийсь смисл у тих формулах? Хтось зі студентів зрозумів, що він хотів показати? У мене також був подібний викладач, що у межах пари пропонував кілька варіантів розв'язку і завжди рутина закінчувалась тим, що "той перший варіант мабуть був найбільш правильнішим". Проблема ж була у тому, що він доводив очевидні аксіоми, а руху далі, вище елементарного рівня, ми так від нього і не дочекались:(
Видалити