Ти заплатиш за це! Свіжий погляд на видавничу практику хижацьких журналів

Марк Р. Фрайермут з Жіночого університету префектури Ґумма використав давно вже неактуальні списки хижацьких журналів Джефрі Білла і надіслав навмисно погано написаний рукопис з фальшивими іменами та афіліаціями у 58 відкритих журналів. 21 редакція прийняла цей рукопис або без жодних змін, або з косметичними правками. Спілкування з редакціями хижацьких журналів дозволили доктору Фрайермуту не лише зрозуміти, що метою існування таких журналів є насамперед отримання грошей від авторів за публікацію, а й укласти перелік 5 загальних недоліків, що пов'язані з цими виданнями. 

1) Редакціям начхати на дослідників, які подають рукописи; 

2) Редакції не оцінюють академічне письмо; 

3) Редакціям байдуже до наукової складової роботи, включно з методологією, плагіатом та якістю посилань; 

4) Процес рецензування непрозорий і надто швидкий; 

5) Недоречний, грубий та непривітний тон листування. 

На мою суб'єктивну та упереджену думку – усі п'ять характеристик спокійнісенько підійдуть для більшості українських фахових видань категорії Б. 

Чудово, що у статті наведено та розібрано кілька реальних прикладів спілкування автора з редакціями. Ось, наприклад, приклад 15 – “Невдала перевірка на плагіат”. 

Підозрюю, що у нас ціла купа редакцій та монівських експертів щиро здивується – А що не так?!