Бібліотечні каталоги мають збільшитися від 350 до 450 тисяч

Джадт Тоні: “До кінця 1970-х Держплан, центральний радянський орган з економічного планування, мав 40 департаментів для різних галузей економіки та 27 окремих міністерств економіки. Сумнозвісна радянська одержимість кількісними показниками була майже пародією на саму себе: Тімоті Ґартон Еш наводить приклад «Плану народного господарства для району Пренцлауер-Берг» (у Східному Берліні), який проголошував, що «бібліотечні каталоги мають збільшитися від 350 до 450 тисяч. Кількість позик має зрости на 108,2%». 

Суть суспільного договору за часів соціалізму саркастично відображав популярний анекдот: «Ви вдаєте, що працюєте, ми вдаємо, що вам платимо». Багато працівників, особливо з гіршою кваліфікацією, були зацікавлені в такому стані справ, оскільки в обмін на політичну покору вони отримували соціальну забезпеченість і низький рівень тиску на робочому місці. Як із ненавмисною іронією було зазначено в офіційному «Маленькому політичному словнику» Східної Німеччини, «у соціалізмі типова для капіталізму суперечність між роботою та вільним часом усунена».” 

Як на мене, то це прекрасний приклад некомпетентності комуністичних плановиків – байдуже скільки книг загалом у світі видали, скільки з них відповідають потребам читачів, скільки коштів передбачено в бюджеті на переплату… кількість каталожних карток повинна зрости до 450 тисяч. Попри те, що всі розуміли безглуздість та нереальність вимог – малювали потрібну статистику і за таку політичну безхребетність навіть найбездарніші керівники роками отримували подяки від влади.

У XXI столітті вже кожному відомо, що планова економіка – це захмарний рівень корупції, некомпетентності, безвідповідальності, неефективності… і нікому в розвинутих країнах світу не спаде на думку бавитися у подібні планово-звітні показники. Хоча нещодавні ініціативи МОН а-ля молодець той, хто викладає найбільше даних онлайн, навіть якщо їх ніхто не цитує і не читає – чим це не “бібліотечні каталоги мають збільшитися до 450 тисяч”?