Найкращі справи у нас нібито з відкритим доступом – понад сотні інституційних репозитаріїв, приблизно 2 тисячі відкритих журналів, портал Вернадки, НРАТ… Але чи хтось, крім ботів, використовує у світі ці відкриті роботи? Як часто можна побачити в читаних наукових журналах посилання на ці наші відкриті вебресурси? Вони залишаються непомітними для світової спільноти.
Підтримка і розвиток репозитаріїв та порталів потребує сталого бюджету та команди спеціалістів, тому наші архіви не можуть виграти суперечку за користувача в arxiv, socarxiv, figshare, zenodo… Чи зробили ми з цього висновки? – Дзуськи! У нас хочуть створювати ще більше репозитаріїв.
Ми переважно ділилися постпринтами, а раптом якщо ділитися даними, то наша наука вийде на новий рівень? – Це так не працює у світі! У розвинутих країнах відкрита наука досі застопорилася через необхідність захисту конфіденційних даних, інтелектуальної власності та комерційних інтересів. Наприклад, відомо, що вчені, які отримують фінансування від промисловості, значно частіше відмовляються надавати доступ до даних.
Завжди зберігається небезпека, що інші дослідники використають відкриті дані для публікації результатів раніше, ніж автори цих даних. Особливо це актуально для країн, що розвиваються, де в людей немає відповідних знань, технологій та ресурсів, щоб швидко отримувати максимум користі з даних.
Тому сучасним дослідникам доводиться балансувати між відкритістю і захистом інформації, добре думати якими даними ділитися і як ними ділитися. Перекладіть усе це на українські правові реалії – хто захистить інтереси українського науковця, викладача в суді? Університетські юристи можуть допомогти студентам заяву на поселення в гуртожиток написати.
Чи багато українських науковців запитували дані у своїх колег, але отримали відмову? – Ми цього точно не знаємо, однак не помітив, щоб це питання якось особливо зачіпало наших вчених. Чи є у нас проблеми з відтворюваністю результатів досліджень? Наприклад, були відповідні заяви у США, де половину бюджету витратили на дослідження, які неможливо перевірити. Чи експерти НАН, МОН, НФДУ бодай колись пробували реплікувати результати профінансованих проєктів?
Однак, відтворюваність – це вища ліга. Поки що, у нас просто великий відсоток робіт публікується у сумнівних журналах. Але замість того, щоб розв'язувати цю нагальну проблему, ми вдаватимемо, що проблеми реплікації вихідних даних в Revista Amazonia важливіші для майбутнього України.
Увесь мій скепсис не заперечує потенціалу відкритої науки. Відкриті практики варто підтримувати, але для того, щоб вони запрацювали потрібно спочатку домовитися про цінності та створити необхідні робочі умови. Про проблеми відкритої науки почитаєте вже якось самі – мені поки й переваг вистачає.
Немає коментарів:
Дописати коментар