Цікаво, що пан Бергер навмисно схуд, щоб потрапити до печери й побачити місце знахідки на власні очі. У нас в бібліотечній справі часто трапляється, що люди десятиліттями типу опікуються якимись процесами, але власними руками жодного пошуку не провели, повного тексту не завантажити, DOI не зареєстрували… і це не тільки в бібсправі.
Погляньте на препринт Лі Бергер та Ko в eLife. Звернуть особливу увагу на серію ілюстрацій наприкінці дослідження. Погляньте, будь ласка, не полінуйтесь! Скільки ретельної та марудної роботи потрібно виконати, щоб підготувати такий рукопис! А це ще неопублікована стаття!
Тому, купити фейкові публікації ви можете, всякі МОНи та ректори поплескають вас по плечах, але жоден серйозний палеоантрополог вимазаної в глині руки вам не подасть.
Інший цікавий приклад – команда Метью Вулер з Університету Аляски в Фербенксі досліджувала ізотопи стронцію з бивня мамонта, який жив 17 тис. років тому під час останнього льодовикового періоду.
Вчені створили ось таку кольорову мапу пересування тварини впродовж 28 років: жовтим позначено шляхи малого мамутика, червоним – зрілого, а коричневим – сумний фінал кошлатого мамута від недоїдання на суворій Півночі.
Вчені здогадуються, що відбувалося у перші долі секунди після Великого вибуху, спостерігають як рухаються електричні імпульси у наших мізках, а тут ця неймовірна праісторична прогулянка з мамонтом. Як вони це зробили?
Гірські породи містять ізотопи, звідки ті потрапили у рослини, потім їх з'їв мамонт і так ізотопи опинилися в бивнях. Всі ми ще зі школи знаємо, що ізотоп – це атом елемента з аномальною кількістю нейтронів. Нестабільні ізотопи розпадаються з передбачуваною швидкістю, а отже якщо визначити, яка частка певного ізотопу встигла розпастися, то можна розрахувати вік зразка та його походження.
Подібним чином вчені з'ясували, що росло 17 тис. років тому в місцевості, де знайшли рештки цього мамонта, й змоделювали на комп'ютері мапу його пересування впродовж життя.
Подивіться на фото як вчені сидять у цих холодних калюжах на Алясці й шукають бивні! А потім потрібно ще провести ізотопний аналіз тисяч зразків, написати алгоритм машинного навчання… і наприкінці маємо лише одну рецензовану статтю в Science.
А могли б не стояти по пояс у крижаній воді, а за допомогою паперової фабрики опублікувати пару десятків статей ні про що, а потім разом з усіма щиро бідкатися – і чому ми тут живемо не так добре, як вони?
Немає коментарів:
Дописати коментар