Однак, більшість наших авторів, які горланять про плату за публікацію, поводяться так, ніби у них на руках вже є рукопис, який гарантовано опублікують у науковому топжурналі й проблема лише де взяти гроші на відкритий доступ.
Їм не потрібні гроші на обладнання, їм не потрібен доступ до повних текстів, їм не потрібні гроші на участь у конференціях… Всі свої непересічні наукові результати світового рівня, що зацікавлять редакцію майже будь-якого журналу, вони отримають безплатно, проведуть дослідження у себе на кухні, занотують і оформлять свої результати пізно вночі, у вільний від основної роботи час!.. Потрібно лише пару сотень доларів на публікацію статті.
Зрозуміло, що важко отримати значущі результати з таким підходом до планування наукового дослідження. Навпаки є всі передумови для того, що ці гроші витратять на публікацію в хижацькому журналі, а на решту ще й прикуплять собі фейкових цитувань.
Але люди галасують, тупотять ногами, керівники виділяють гроші, проректори звітують, графіки зростають, стовпці діаграм впираються в стелю.
Потім такі викладачі вчать інших. Які шанси, що в такого наукового керівника аспіранти не повірять в обов'язкову плату за публікацію? Що аспіранти читатимуть найцитованіші журнали галузі? Що вони принаймні спробують опублікувати в цих журналах свої роботи?
Тому, коли ми чуємо “публікація обов'язково платна”, то потрібно розуміти, що це не просто марення нещасної людини, яка нічого не тямить у науковій комунікації. Це небезпечний крикун, чия агресивна маячня може бути надзвичайно токсичною і підривати розуміння принципів фінансування досліджень у цілій країні.
Немає коментарів:
Дописати коментар