Наукові журнали мають редакційну колегію, що складається з відомих експертів у певній галузі. Як правило, таке членство – це просто почесна місія, хоча іноді членів редколегії можуть попросити прорецензувати кілька рукописів, чи взяти на себе роботу зі спецвипуском. Однак, насамперед очікується, що члени редколегії активно популяризуватимуть журнал серед наукової спільноти й заохочуватимуть інших вчених подавати свої найкращі роботи саме у цей журнал. Зрозуміло, що поважний вчений не стане агітувати публікувати статті у якомусь відстійнику, тому, часто склад редколегії є й певним мірилом якості наукового журналу.
У скількох журналах одночасно вчений може бути членом редколегії? Якоїсь формальної вимоги тут нема, але очевидно, що їх кількість неповинна перешкоджати науковцю виконувати основну місію. Вчений може допомагати з розвитком і промоцією 1-2 журналів, однак якщо таких журналів 10-20, то це вже якийсь нонсенс!
Якщо вірити результатам досліджень та базі даних Open Editors, то у більшості українських вчених якось поки не дуже складається з членством в авторитетних іноземних журналах. Натомість кількісно наші вчені добре представлені у редколегіях журналів рідної кафедри, інституту, у журналах, що видаються в країнах колишнього СРСР, а також в різних псевдонаукових смітниках.
Приблизно така ж картина спостерігалася донедавна й у більшості українських журналів, проте відповідно до нового Порядку від українських фахових видань від журналів розпочали вимагати, щоб члени редакційної колегії мали не менше 3 публікацій за останні 5 років проіндексованих у Web of Science або Scopus.
Задум ніби був правильний, це повинно було розворушити та оздоровити українські редакції, але… дружно почекали поки за ректорів, директорів, деканів напишуть статті у правильних фейкових журналах і в результаті глобально нічого на краще не змінилося.
Однак, крім Порядку формування Переліку наукових фахових видань України ми також маємо Порядок проведення державної атестації ЗВО в частині провадження ними наукової діяльності, який по-своєму впливає на географію редколегій.
У Порядку сказано (п. 8), що складовими атестаційної оцінки ЗВО є:
- кількість наукових видань, засновником (співзасновником) яких є ЗВО, за науковим напрямом, які індексуються у Scopus та/або Web of Science;
- кількість працівників ЗВО, які є членами редакційних колегій наукових видань, які індексуються у Scopus та/або Web of Science.
Таке враження, що в Україні вже навіть школярі вивчили критерії включення журналу в Scopus та Web of Science, тому більшість розуміє, що локальний журнал, редколегія якого складається виключно з викладачів кафедри, має дуже мало шансів кудись потрапити.
Відтак власники журналів намагаються косметично розбавити склади редколегій бодай якимись іноземцями.
Кумедно спостерігати за такими викрутасами. Якщо журнал приймає рукописи лише українською мовою, то як члену редколегії з Фінляндії рекламувати цей журнал серед своїх земляків?
Водночас гірко бачити, коли на кафедрі працюють продуктивні та перспективні науковці, проте керівництво університету тулить у редколегію якихось ноунеймів з Польщі. Ви ж самі казали, що потрібні іноземці?!
Як на мене, то у найближчі роки ситуація з членством співробітників наших ЗВО в редколегіях іноземних топових видань тільки погіршиться – кому потрібно рекламувати журнал серед українських вчених?
А от для видавців хижацьких журналів знову відкриваються нові грошові можливості – можна торгувати місцями у редколегії, а також статусом співзасновника видання! Не здивуюся, якщо незабаром виявиться, що якийсь український ЗВО блискавично співзаснував кілька скопусівських журналів разом з університетами Індії, Малайзії та Казахстану.
Кому потрібно рекламувати журнал серед українських вчених? Українці щороку публікують десь 14 тис. робіт (Web of Science), тому думаю видавці зацікавлені у такій рекламі.
ВідповістиВидалитиАле скільки з тих робіт опубліковано не в українських журналах? У золотих відкритих журналах, чи гібридних, де б саме українці сплачували APC? Ріст інвестицій в науку у нас не передбачається, План S стороною... Видавці ж зацікавлені отримувати прибутки й орієнтуватимуться на клієнтів із заможніших країн, які можуть собі дозволити відкритий доступ. Тому, я й не бачу причин для оптимізму в цьому питанні.
ВидалитиУ моїй галузі (біологія) редакції просять від авторів показати 20-25 статей у хороших англомовних журналах. В Україні загалом таких авторів не так багато, крім того, принцип «публікуй або загинь» - іноді мені краще опублікувати десь тут, ніж чекати, щоб можливо колись потім покликали у редакцію якогось там журналу. І що це мені дасть? Навіть якщо запросять. Себто нічого дивного, що науковці які працюють в Україні рідко є членами редколегій в іноземних журналах, все дуже очікувано і закономірно.
ВідповістиВидалити25 статей - це доволі багато, все-таки журнали бувають різними, не думаю, що в кожного журналу усі члени редколегії такі продуктивні.
ВидалитиНапевно багато від журналу і галузі залежить. Перший, що я зараз знайшов має інші вимоги https://www.journals.elsevier.com/advances-in-applied-energy;/announcements/call-for-young-editorial-board-member У тому журналі, що мене зацікавив вимагали 20-25. Можна ж знайти журнали для ких взагалі нічого не треба. Бачив вузівські журнали у яких навіть головний редактор не мав публікацій. Зв'язуватися з такими журналами, щоб позоритися? Ні. Дякую!
ВидалитиВ Україні сотні університетів, майже кожна кафедра прагне видавати журнал, незалежно від того, чи є якісь передумови, перспективи, потреби... в цьому. От і отримуємо цікаві склади редколегій журналів.
ВидалитиНасправді дуже сумно, коли серйозний журнал Академії наук змушений брати головним редактором якогось провінційного доктора із сумнівними тезами в такому ж провінційному й хижацькому скопусі та ще й за іншим профілем... Відомо, що найбільше скопусів мають викладачі англійської мови, причому з хімії, фізики, комп'ютерних наук тощо, оскільки вони перекладають, а за це їх дописують співавторами.
ВідповістиВидалитиВивчайте мови, заздрити погано ))
ВидалитиТеза про надпродуктивних викладачів англійської мови - це якась вигадка. Пруф? Ніхто власника журналу не може до такого змусити... тут швидке яке їхало...
Видалити