Ембарго на поширення інформації

Читаю Польовий посібник для наукових журналістів: “Загальна риса багатьох великих журналів – вимога дотримуватись системи заборон на публікацію новин. Нові статті або верстка зазвичай доступні приблизно за тиждень до їх публікації з розрахунку на те, що журналісти, які отримують такий матеріал “з обмеженим доступом”, погоджуються дочекатися публікації й лише після цього опублікують власний матеріал. Така система дає журналістам трохи часу, щоб попрацювати над текстом і при цьому не боятися, що хтось інший тебе обжене. 

Якби цим політика ембарго й обмежувалася, все було б не так погано. Але журнали зазвичай накладають ще й додаткові заборони на авторів. Іноді вчені повинні підписати зобов'язання не розповідати журналістам про свою роботу. Деякі журнали дозволяють вченим виступати з доповідями на конференціях, але забороняють відповідати на запитання журналістів. Траплялися випадки, коли журнали забороняли авторам розповідати про свої результати колегам на конференціях”. 

Якийсь зовсім інший світ. Скількох журналістів ви бачили на українських конференціях, які б щиро цікавилися результатами досліджень? А доповідачів з новими результатами, а не з ідеями з Вікіпедії, які вони переповідають у своїх вирвиоко паверпоінтах з року в рік? А редакторів для яких рецензований журнал – це щось значно більше, ніж 50 грн за сторінку з автора?