Як Китай бореться з шахраями в науці

У попередньому дописі розповідав, як затято деякі українці публікуються у виданнях, що припинили індексуватися у Scopus, зокрема й через їх відверте падіння до рівня “хижацьких” журналів, як активно цитуються ці публікації та роздувають індекси Хірша своїм авторам, і як українські Міністерства продовжують нагороджувати та фінансувати авторів цих робіт. До речі, установою-антилідером виявився Інститут колоїдної хімії і хімії води ім. А.В. Думанського НАН України – кожна друга публікація працівників опублікована у виключеному журналі. Очільник цього Інституту вірить, що піраміди побудував Бог під час Великого потопу, а дельфіни керують людьми за допомогою ультразвуку. Справедлива реакція вчених НАНУ на антинаукові висловлювання цього академіка, схоже, жодних плодів досі не принесла. 

“Ніхто нічого не може зробити”. Або не хоче. Ви не повірите, як часто доводиться чути цю фразу. Але в Україні нічого нового не потрібно вигадувати, а просто перейняти кращий досвід і перестати нагороджувати людей за фейкові публікації. 

Для прикладу, Міністерство науки Китаю використовує “чорний” список журналів. За публікацію в одному з таких журналів дослідник отримує попередження. Використання державних коштів для оплати публікації у такому журналі тягне за собою серйозніші покарання. 

Загалом китайським вченим, яких визнали винними у вчиненні неправомірних дій, загрожує заборона отримувати фінансування на проведення досліджень та обіймати наукові посади.  

Розслідують “наукові” порушення на рівні Уряду. Раніше китайці спробували довіряти установам розібратися з шахраями самостійно, але виявилось, що через репутаційні ризики в університетах зацікавлені спускати подібні справи на гальмах. Тепер китайські установи, що спробують вигородити своїх працівників-порушників, ризикують втратити фінансування. 

Міністерство науки та технологій Китаю боролося за здорову наукову атмосферу в країні не один рік, і ось як виглядають проміжні результати, згідно з даними Scopus: 

Такі успіхи вимагають створення відповідних методик, протоколів, моніторингу, правил щодо прийняття справедливих та суворих рішень. Значно простіше опублікувати статтю у хижацькому журналі й прозвітувати, що щось десь там у нас зростає… але кому від цього краще?