Як розпізнати цитування з примусу?

Elsevier підозрює сотні рецензентів у тому, що вони скористались процесом рецензування для штучного покращення своїх наукометричних показників. Нібито в обмін на схвальні рецензії деякі непорядні рецензенти закликали авторів згадати потрібні статті у списку використаної літератури. Експерти-аналітики Elsevier Джероен Баас та Катріона Феннелл переглянули рецензентську активність майже 55000 науковців, які рецензували роботи у журналах Elsevier і перевірили, чи часто їхні публікації цитуються у роботах, які вони рецензували. Виявилося, що в переважній більшості випадків публікації рецензентів не цитуються у рецензованих ними роботах, проте, менш як 1% перевірених рецензентів потрапили під підозру. 

У препринті ми бачимо, що експертам видавництва вдалось встановити у яких роботах посилання на публікації рецензентів з’явилися лише згодом, а не в першому поданні рукопису. 

Про що це говорить? Зрозуміло, що якийсь нечемний рецензент міг запропонувати автору додати кілька посилань на свої роботи. Водночас, рецензенти повинні бути хорошими спеціалістами у відповідній галузі, тому нічого дивного, що перевірена ними робота цитує їхнє дослідження, навіть якщо посилання додано вже після коментарів рецензента. 

Аналітики Elsevier запевнили, що вони знайшли беззаперечні докази маніпуляцій і зловживань деяких рецензентів і, можливо, все впирається у кількість та системність таких порушень. 

Гаразд, Elsevier мав усі необхідні дані, спеціалістів і йому вдалося виявити маніпуляторів. А що робити маленьким видавцям, чи науковим установам, що володіють значно скромнішими технічними можливостями? Просто зібрати усі рукописи, рецензії, публікації… і віддати незалежному експерту для перевірки вручну? 

Цікаво, чи в Україні хтось проводив подібну самоперевірку своїх видань?

Немає коментарів:

Опублікувати коментар