Французький професор Максиміліан Рінгельман вперше описав явище зменшення продуктивності індивідуумів у міру зростання кількості учасників групи в якій ті функціонують. Месьє Рінгельман провів ряд експериментів з підніманням тягарів і перетягуванням каната, які показали, що індивідуальні досягнення учасників часто перевершують аналогічні командні результати. Рінгельман пояснював це втратою індивідуальної мотивації та необхідністю координації між учасниками групи. Ефект Рінгельмана дещо схожий на Ефект очевидця, коли кожен очікує, що хтось інший зробить все за нас.
Ральф Кенна та Бертран Берш довідались, що якість академічної дослідницької групи, також, не визначається простим знаходженням середньоарифметичного калібру вчених-учасників і представили у таблиці критичні маси для багатьох академічних галузей (Див. Nk).
Як бачите, групи середнього розміру ефективніші за великі, невеличким групам потрібно рости до досягнення критичної маси і лише чисті математики самодостатні. Хотілось би колись побачити подібні розрахунки для української бібсправи, бо поки будь-яке кількісне зростання перетворювалось виключно на балаган.
Українською прізвище другого автора, мабуть, все ж "Берш" -- принаймні так його називають українські колеги.
ВідповістиВидалитиГаразд, дякую, виправив, спробую запам'ятати.
ВидалитиУ продовження розмови про якість-кількість (стосовно наукових груп):
ВідповістиВидалитиhttps://www.nature.com/articles/s41586-019-0941-9
Оце так Research letter! З усіма даними на окремому веб-сайті. Кортить якось відразу приміряти ці результати на себе - у великі команди, що займаються сучасними популярними розробками можуть і не покликати, а проривні наукові ідеї маленької групи можуть не помітити (особливо якщо вона знаходиться десь на маргінесі наукового світу). Зрозуміло, що оптимальний шлях - це персональна мобільність вченого, попрацювати і в маленьких, і у великих групах... але як в Україні забезпечити собі цю мобільність?
Видалити