У продовження теми рукописів, редакторів, відмов… Вирішив зібрати разом усі попередні дописи з власними переживаннями і порадами щодо тонкощів написання статей для справжніх рецензованих видань. Щоб пост не видався надто коротким, напишу ще одну банальну річ: у хороших наукових журналів – хороші редактори. Для мене, вихованця вітчизняної традиції наукової періодики, було доволі несподівано отримати лист, наприклад, від самого Вольфганга Гленцеля, де він пояснював своє рішення щодо мого рукопису. І так було з кожним топовим журналом, з кожним топовим редактором.
Здавалося, що це дуже заклопотані продуктивні науковці, які можуть легко поскаржитися на зайнятість і передоручити комусь спілкування з молодим автором з країни, що розвиваються. Але ні, як бачите, наукова етика не пустий звук. Більшість наших наукових видань ніби й не мають у своєму штаті вчених калібру Гленцеля, чи Вольтмана, однак легко дозволяють студентам та аспірантам листуватися з потенційними авторами.
А тепер, власне, самі дописи:
Немає коментарів:
Дописати коментар