Натрапив на свіжий огляд літератури про Big Deal у північноамериканських бібліотеках. Що це за професійна бібліотечна лайка? Яка-така Велика Угода? Вичитав, що термін вперше використав Кеннет Фрезер у роботі «Дилема бібліотекарів: роздуми над витратами Big Deal», а згідно з дослідженням Теодора Бергстрома та компанії, Big Deal – «договір щодо комплексного доступу до всього списку журналів видавця». Словом, у нас це люблять називати «передплата інформаційних ресурсів через бібліотечні консорціуми» – кілька установ складаються докупи і в результаті ніби отримують від видавця значну знижку.
Сам Фрезер виступає рішуче проти укладення подібних колективних угод і, використовуючи теорію ігор, намагається довести, що подібна модель створює залежність від цих продуктів, дозволяє великим комерційним видавцям контролювати ціноутворення, водночас, самі бібліотеки втрачають контроль над процесом комплектування фондів.
Попри такі жахливі попередження, Сінді Шоберг зі Школи інформації Університету штату в Сан-Хосе, стверджує, що поряд з іншими моделями доступу до електронних журналів, такими як Pay-Per-View, cloud access, чи міжбібліотечний абонемент, Big Deal продовжує домінувати у північноамериканських бібліотеках.
Наші бібліотеки кооперуються дуже неохоче, будь-які моделі, що містять часточку pay лякають бухгалтерію, ініціатива LOCKSS провалилася, звернень до МБА хронічно мало, а от про організацію хмарного доступу я б замислився – купуємо десь хмарне сховище (cloud storage), спільно складаємо туди PDF, обслуговуємо читачів і паралельно почитуємо, що про це пише видавець у ліцензії.
Немає коментарів:
Дописати коментар