Профілі Google Scholar для Євросоюзу

Напевно, далеко не всі знають, що дослідницька група Cybermetrics Lab, під керівництвом Ісідро Агійо, створює не лише популярні в Україні Webometrics Rankings, а й рейтинги окремих країн та топових вчених на основі загальнодоступних профілів Google Scholar. Укладається все це щастя за гроші Євросоюзу в рамках проекту ACUMEN. Попри, здавалось би, географічну заангажованість джерела фінансування, обраховують рейтинги переважно для країн Латинської Америки, однак можна знайти й дані для кількох європейських країн – Іспанії, Португалії та Польщі. У рейтинг ж топових вчених включають лише тих, у кого, згідно даних Google Scholar, індекс Гірша перевалив за 100. Поки таких назбиралося 669 і очолює даний рейтинг австрійський психолог Зиґмунд Фрейд. 


Не знаю, яка користь від рейтингу науковців, у якому лідирує «батько психоаналізу», але, як бачите, ЄС вирішив підтримати проект та не скупиться витрачати на нього гроші. Водночас, вітчизняному проекту «Бібліометрика української науки» наші науковці, навпаки, регулярно виписують тумаків саме через активне використання бази Google Scholar. Підозрюю, що причини такого діаметрального ставлення до рейтингів на основі профілів Google Scholar серед учених з різних куточків Європи криються не стільки в реальних обмеженнях системи, як через страх, що якийсь черговий український посадовець-головотяп беззастережно керуватиметься цими показниками при прийнятті важливих адміністративних рішень. 

Якщо вже заговорили про вернадську бібліометрику, то згадаю про ще один смертний гріх, який їй закидають – нібито проект підтримують посадовці-горенауковці, які можуть пристойно виглядати тільки у рейтингах на основі необроблених даних Google Scholar. Докази подібної підтримки відсутні, а крім того, ще Юджин Гарфілд писав, що в СРСР було майже обов'язковим цитувати так званих «класиків» і владних вчених. Наприклад, у перелік робіт радянського міністра охорони здоров'я Чазова було навіть включено його статтю у газеті «Аргументи і факти», і, звичайно, подібна надмірна увага до будь-яких проявів публікаційної активності міністра, була пов’язана не з науковими досягненням таваріща. Відповідно, не потрібно звинувачувати бібліометрію, а краще більше уваги приділяти вченим, що продовжують живити радянську практику «обов’язкових цитувань».

 
До речі, ще одним фактором, що не по-дитячому підвищував цитованість радянських «класиків», була посада головного редактора наукового журналу. Спробуйте поекспериментувати з тією ж Google Scholar, щоб перевірити, на скільки подібна підозра справедлива для редакторів вітчизняних наукових журналів у різних галузях.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар