skip to main |
skip to sidebar
Буває прочитаю
статтю (а-ля Іванко вважає, Петро переконує, Марія доводить) і потім запитую
себе – А що ж про це думає сам автор? Дане явище обзивають евфонічним слівцем-калькою оверквотінг (надмірність цитат у тексті).
Корінь зла зрозумілий: неспроможність автора осмислити прочитане, нездатність
створювати власні теорії, відсутність впевненості, недосвідченість.
В ідеалі –
оверквотінг рецензенти не пропустять. Але це тільки в ідеалі і за наявності
рецензентів. А якщо наш автор не свята
наївність і надмір цитувань встромлено свідомо за протекцією головного редактора? Або цитування додано не задля шани колеги-попередника, а для кітчевої
демонстрації опрацьованої літератури? Як відфільтрувати такий оверквотінг при
кількісному бібліоаналізі?
Якщо чесно, то оверквотінг - набагато менше зло, ніж "недо-квотінг" чи взагалі компіляційний "но-квотінг". Принаймні наша гуманітарна наука на таке хворіє.
ВідповістиВидалитиНіби недо-квотінг, но-квотінг... у світі називають плагіатом, а оверквотінг вже інша крайність.
ВидалитиНаша гуманітарна наука це далі на 90% ідеологія. 20 з хвостиком років минуло, а ситуація не змінюється(