Бібліометричний аналіз українських гуманітарних досліджень

Шевельов та Пастер обнялися на сторінках Library Hi Tech – з'явилися результати кількісного аналізу публікацій українських авторів у галузі мистецтв та гуманітарних наук 2012-2021 років згідно з даними Scopus (препринт). Кілька загальних висновків: кількість українських гуманітарних досліджень зростає, а українські публікації мають кращу видимість, аніж публікації деяких країн Азії зі схожою чисельністю населення. Водночас цитованість українських робіт є нижчою, аніж очікувалось, англомовні роботи за участі іноземних співавторів цитуються краще. За кількістю публікацій у галузі гуманітарних наук лідирують наші історики. 

Одним з найважливіших результатів роботи є висновок щодо низької інтегрованості українських вчених, що працюють у галузях мистецтв та гуманітарних наук, у світовий науковий простір. Багато хто це й так підозрював, однак такі підозри базувалися, як правило, на суб'єктивних упередженнях, а не реальних даних. Крім того, справи – погані, але далеко не безнадійні. 

Українські автори в гуманітарних науках, як правило, публікують свої результати в вітчизняних журналах, які часто орієнтовані на локальну аудиторію. 10 з 20 найпопулярніших серед наших авторів журналів видаються в Україні, а для 7 з них більша частина як публікацій, так і джерел, що цитуються, пов'язані виключно з українськими авторами. 

Інші журнали, якими найчастіше користуються українські гуманітарії для поширення результатів своїх досліджень, видані в сусідніх країнах. Звичайно, тут слід враховувати сильний вплив радянського минулого – традиція публікацій у російських виданнях + російська мова все ще активно використовується в українській гуманітаристиці. 

Попри те, що з 2014 року публікація в російському журналі стала неформальною ознакою ватнікізму, як мінімум 4 з 20 найпопулярніших серед наших гуманітаріїв журналів, хоч офіційно ніби й не пов'язані з росією, однак орієнтовані на російську аудиторію, як за часткою публікацій, так і за цитуванням публікацій, що пов'язані виключно з російськими авторами. 

Відтак не потрібно дивуватися, що багато результатів наших гуманітаріїв залишаються нецитованими, або цитуються менше, ніж очікувалося, а також, що зменшилася частка статей у журналах з найвищим квартилем. 

Кількість цитувань для оцінювання досліджень слід використовувати дуже обережно, проте нові результати вказують на певний зв'язок між якістю і показниками цитувань навіть у галузі гуманітарних наук. 

Таким чином, зростання кількості українських публікацій у поєднанні зі зменшенням використання впливових каналів та з низькою цитованістю можна вважати сигналом, що свідчить про неправильну мотивацію наших авторів. Замість того, щоб обирати найкращі майданчики для поширення своїх результатів, пріоритет, схоже, змістився в бік порожнього формального статусу видань, такого, наприклад, як індексація в Scopus. 

Щоб змінити ситуацію на краще автори радять відмовитися від спрощеного використання кількісних показників та реформувати національну систему оцінювання, яка повинна враховувати специфіку гуманітарних наук, насамперед різні канали поширення гуманітарного знання й використання різних мов для публікації наукових результатів.