Академічні видавці глибоко стурбовані: що робимо далі?

Деякі наукові стейкхолдери продовжують бути глибоко стурбованими через військове вторгнення Росії в Україну. На щастя росіянам не вдалося так легко одурити іноземні наукові фонди, товариства, вчених, а от академічні видавці та провайдери схоже працюють за пушкінською формулою “Я сам обманываться рад!”. Успіх з Clarivate ми не змогли поширити на інших комерційних гравців – всі проти війни, але не поспішають вводити обмеження для російських установ. 

Проте навіть ці перші санкції вже дали результат і РФ вводить мораторій для наукових шкіл на показники наявності публікацій, що індексуються у базах Web of Science та Scopus. Крім того, в Мордорі призупиняється участь працівників наукових установ у міжнародних конференціях. 

Elsevier, Springer Nature і ціла низка інших відомих видавців досі не бачать нічого неетичного у роботі в Росії. Але якщо, наприклад, до промоції бойкоту швейцарської компанії Nestle приєднався навіть президент України, то у стосунках з науковими видавцями нам не варто розраховувати на подібну підтримку. 

Загалом “deeply concerned” достатньо багато, окремо відзначу тільки заяви Public Knowledge Project (PKP), ORCID і безхребетну позицію команди DOAJ: “ми віримо, що принцип міжнародного співробітництва є життєво необхідним для глобального обміну знаннями, відкритого доступу та відкритих досліджень”. Агов, DOAJ, росіяни у нас тут життя забирають! Про який принцип міжнародного співробітництва ви пишете? 

Видавців за інерцією потрібно продовжувати штурхати, щоб вони перекрили доступ путінським установам до наукових ресурсів та сервісів, але подумаймо, що ми ще можемо зробити? 

До речі про надсилання емейлів. Випробуйте ресурс наших бібліотечних німецьких колег End the War. Inform people in Russia about what's going on in Ukraine!, що пропонує готові тексти електронних листів російською та англійською мовами, у яких спростовуються типові наративи російської пропаганди з посиланнями на перевірені джерела. 

Не біда навіть якщо ви не знайте адрес – розгадуєте простеньку капчу й отримуєте 50 скриньок. Можливо, ви скажете, що німецькі бібліотекарі дуже наївні й жодні листи на русню не подіють, але на війні всі засоби хороші. 

Це правильно, вимагати від різних міжнародних бібліотечних спільнот, щоб ті засудили війну в Україні, але російські бібліотекарі й раніше нікому не були потрібні, тож страждати від такого осуду окупанти точно не будуть. 

Можливо, нарешті настав час визнати, що ИРБИС не може продовжувати залишатися поза політикою? Звісно зараз нам не до практичної міграції з однієї систему на іншу, але вже можна домовлятися про майбутню національну АБІС. 

Пишіть у коментарях, де ми ще не перекрили окупантам краник наукової комунікації?