Відразу мені хочеться написати щось таке в стилі старих пуканів – Ой-йо-йой! А нині ніхто не непритомніє біля журнального стенда в бібліотеці. Щоправда, у мої студентські роки в університетській бібліотеці особливо й не було від чого знепритомніти.
Сьогодні ж RSS-сповіщення, соціальні мережі, електронна пошта… щоранку мені приносять десятки нових публікацій з якими потрібно, як мінімум, ознайомитися, а деякі з них доводиться ретельно перекладати.
Але тут іншого шляху немає – неможливо написати щось нове, якщо ви не читаєте, що вже зробили інші вчені. У жодній базі не знайдете чарівної кнопки, яка замість вас зробить огляд літератури з теми, вибере відповідну методологію дослідження і сама напише статтю.
Біда, що колишні горе-студенти, які рідко що читали і яких, на відміну від мене, життя так нічого доброго й не навчило, отримують нині керівні посади на яких вони намагаються імітувати якусь управлінську діяльність. Сказати таким людям, що ти у робочий час читаєш – це для них те ж саме, що сказати я нічого не роблю.
За студентською партою багатьох з нас привчали бездумно переписувати реферати під зебру. Яка різниця, що читав, що ти вмієш, як ти мислиш… показав пачку списаного від руки паперу – отримав позитивну оцінку.
Нині ці вчорашні студенти продовжують традиції переписування рефератів, але вже на своїх робочих місцях. Яка різниця, що ти читав і що нового придумав – потрібно більше безглуздих планів та звітів.
Як не дивно, але фірмочки, що продають безголовим фейкове авторство у наукових публікаціях, стали певними неформальними “профспілковими лідерами” для вчених. А чому так дорого? – запитує вчорашній горе-студент. А тому що наукове дослідження – це дорого!
Немає коментарів:
Дописати коментар