Препринти, бібліотеки та інші неприємності

Відкрию вам маленьку таємницю. Знаєте, кого не люблять академічні бібліотекарі? Людей, читачів, інших бібліотекарів… але найбільше вони не люблять – очільників НДЧ!!! Жартую, проте сучасні бібліотекарі та наукові управлінці зараз працюють в динамічних умовах стрімкого розвитку технологій та жорсткої конкуренції за фінансові ресурси, тому стосунки між ними часто дуже напружені. У серпні Австралійська дослідницька рада дорвалася до австралійських бібліотекарів, коли раптово вирішила відхиляти грантові заявки, що містили згадки про препринти. Бібліотекарі витратили купу часу та зусиль, щоб розтлумачити науковцям, наскільки важливі препринти у науковій екосистемі, а чиновники одним своїм ретроградним рішенням спробували все зіпсувати. 

Бібліотекарка Ема Джонсон: “Я дуже сумніваюся, що при прийнятті цього рішення був присутній хоч хтось, хто справді володіє відповідними знаннями чи обізнаний з практикою відкритої науки”. В результаті “обізнані з теорією та практикою” відстояли відкритий доступ, й препринти швидко повернулися у заявки австралійських вчених. 

Не знаю, чи вирішальною була роль австралійських бібліотекарів у цій історії, однак у свіжому аналізі діяльності наукових бібліотек Великобританії також стверджують, що бібліотекарі стають важливими партнерами у наукових дослідженнях. Великі дані, машинне навчання та штучний інтелект змінюють процес виробництва нових знань, і для бібліотекарів керування даними стає таким же важливим, як і управління книгами. 

Академічні бібліотекарі сьогодні пишуть грантові заявки, генерують дослідницькі ідеї, використовують навички цифрової науки, огляду літератури, управління розробкою ПЗ та відкритого доступу. Навіть попри таку багатозадачність на Туманному Альбіоні внески бібліотекарів далеко не завжди визнаються науковцями, а особливо злі язики говорять: “якщо ми дійсно хочемо, щоб бібліотекарі проводили дослідження, то нам потрібне інше покоління бібліотекарів”. 

Інше покоління? Гаразд. Добре, що вже не кажуть, щоб бібліотекарі непотрібні. У дослідженні від ExLibris автори взагалі вірять у світле майбутнє, адже співпраця між науково-дослідними частинами та бібліотекарями у 2021 році була аж на 6% вищою, ніж у 2020 році, й співпрацювали вони насамперед щодо дотримання політик Відкритого доступу.

Повернімося ще раз до препринтів. Австралійська дослідницька рада напала на препринти не просто так. Розміщення препринтів про геномну послідовність SARS-CoV-2 допомогло світу швидко відреагувати на пандемію, однак було й багато сумнівних препринтів: про штучну природу SARS-CoV-2, про ефективність різноманітних фуфломіцинів тощо. 

Чи добре розуміє дослідницька спільнота та громадськість обмеження препринтів? Хто відповідає за якість досліджень, про які розповідається у препринтах? Чи ті, хто керує серверами препринтів повинні якось боротися з фейковими публікаціями?.. Все це дуже складні запитання, на які не просто відповісти. 

Українські бібліотекарі тримаються осторонь питань про препринти. Прогресивна частина напевно здогадується, що це таке, але далі справа вперто не йде – роками вітчизняним книжникам зручніше заливати постфактум в інституційні репозитарії публікації рідних збірників та вісників. 

Сьогодні свої arXiv отримали не тільки математики й фізики, а й соціологи, економісти, психологи... ResearchGate підписує угоди з Springer Nature, Європейська Комісія запускає Open Research Europe для швидкої публікації та відкритого рецензування, а українські реалії цілковито відірвані від принципів Plan S. 

В OpenDOAR у нас 105 репозитаріїв, проте функціонально переважна більшість з них залишилися у минулому десятилітті. Зараз усім керівникам потрібні журнали та публікації в скопус, тому навряд хтось розщедриться на модернізацію репозитарію. Який відкритий доступ?! Краще ще одну конференцію для стахановців проведемо!