Закон Бредфорда проти популярної бібліотечної послуги

У минулорічному дайджесті написав, що бібліотечні послуги, на кшталт укладання переліків рекомендованих наукових журналів для публікації, – приречені на невдачу. І, цілком очікувано, отримав відгук: неправда, наші читачі дуже вдячні за таку послугу. Спробую докладніше пояснити, чому я вважаю, що така послуга не працює, а увесь цей оптимістичний «зворотній зв'язок» – вигаданий або користувачами, або самими бібліотекарями. 

Згідно з законом Бредфорда, якщо взяти перелік наукових журналів і розташувати їх в порядку зменшення кількості статей з конкретної проблематики, то ми зможемо виділити 3 зони, які міститимуть однакову кількість статей з даної проблематики. У першу зону увійдуть профільні журнали, що безпосередньо присвячені заданій темі, у другу зону увійдуть журнали, що частково їй присвячені, а в найчисленнішу третю зону увійдуть журнали, тематика яких дуже далека від нашого початкового питання. 


Кожен більш-менш грамотний бібліотекар зможе взяти ключові слова з рукопису і без проблем відшукати у реферативній базі бредфордівське ядро журналів. Однак, усі амбітні вчені й так знають назви найкращих журналів у своїй галузі і й регулярно підчитують нові статті. Проблема в тому, що всі хочуть потрапити в топові журнали, редакторам є з чого вибрати, і через високу конкуренцію авторам не так просто опублікувати там свою роботу. 

Якщо автор отримує rejected від топового журналу, то він не поспішатиме викидати роботу, а підшукує скромніше наукове видання. Ось тут ми вже потрапляємо в незолоті бредфордівські зони з великою кількістю назв журналів. Звичайно, бібліотекарі можуть зробити перелік на декілька сотень позицій, але це постріл навмання, адже бібліотекар не розуміє суті чужого дослідження і неодмінно включить у список журнали, aims & scope яких не відповідатимуть проблематиці рукопису. 

Усе відбуватиметься набагато простіше та швидше, якщо автор сам всядеться за комп’ютер і спробує відшукати журнали, які нещодавно публікували подібні дослідження. Звісно, за потреби, бібліотекар може сісти поруч, щоб допомогти впоратися з користувацьким інтерфейсом. 

І ось тут, власне, про головне – частина науковців мовчки все знайде без сторонньої допомоги, а користувачі, які й забезпечують «вдячний фідбек», відразу спаляться. І виявиться, що в автора відсутні публікації у шанованих виданнях не просто через брак знань, де публікуватися, а все значно серйозніше, занедбане та безнадійніше. 

Тому, бібліотекарям, читачам, науковим частинам, проректорам ітд. значно спокійніше і не так боляче бавитися у гру списки, списки і ще раз списки.

2 коментарі:

  1. Анонімно19.02.18, 00:18

    Так і є, закон Бредфорда справджуються.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. І це весь коментар? Щоб бува дирекція не спалила?) Напишіть хоча б на скільки позицій списки готуєте? Для яких галузей?.. Хоч хтось колись з хіміків, чи фізиків по таке диво звертався?..

      Видалити