Колись на конкурсі молодих вчених Міністерство освіти і науки України підтримало мільйоном перспективний проект Інституту фізичної оптики імені О.Г. Влоха «Систематизація фахових журналів вищої школи на основі наукометричних досліджень», і ось тепер, схоже, ми можемо скористатися його результатами. У журналі «Ukrainian Journal of Physical Optics» з’явилася стаття науковців Інституту за участі директора та головного редактора Ростислава Влоха, у якій представлено новий підхід для оцінювання рівня українських наукових журналів та збірників наукових праць на основі відповідності запропонованим критеріям.
Слідкуйте уважно за руками, поки я перераховуватиму критерії:
- Наявність у статей видання DOI;
- Індексація видання у Web of Science;
- Індексація видання у Scopus;
- Індексація видання в Україніка наукова, або Index Copernicus;
- Час публікації;
- Наявність на веб-сайті видання повних текстів статей українською мовою, чи іншими мовами крім англійської, або українських анотацій для повних текстів статей англійською мовою;
- Наявність на веб-сайті видання англомовних анотацій;
- Наявність на веб-сайті видання повних текстів статей англійською мовою.
Критерії мають різну вагу ітд. Але давайте коротко одне одному розповімо, чому запропоновані критерії – нісенітниця, і тільки якийсь недалекий чиновник стане їх використовувати для оцінювання рівня наукових журналів.
Digital Object Identifier (DOI) – це просто цифровий ідентифікатор об'єкта, що використовується для позначення представленої в Інтернеті інформації про об'єкт. Будь-хто може укласти договір з відповідним агентством, публікувати, що заманеться, і присвоювати публікаціям DOI.
Scopus – проводить перевірку видань і виганяє за недостойну антинаукову поведінку видання-порушники зі своєї бази. Однак, усі проіндексовані документи назавжди залишаються у Scopus, навіть якщо це був дуже кепський журнал, який друкував за гроші відверту маячню, тому такий момент потрібно враховувати, коли використовуєте дані Scopus.
Web of Science – платформа, на якій розміщено різні реферативні бази даних, наприклад національні (китайська, корейська, латиноамериканська…), або тематичні (медична, зоологічна…), які мало звертають уваги на науковий рівень видань. Відповідно, коли йде мова про оцінювання журналів, то потрібно писати про бази Science Citation Index Expanded (SCIE), Social Sciences Citation Index (SSCI) та Arts & Humanities Citation Index (AHCI), які розміщено на платформі Web of Science.
Проте, як слушно зауважили у коментарі на Фейсбук, згідно з формулою підрахунку усе це врівноважується наукометричними показниками, а особливу вагу на підсумкову оцінку журналу мають Impact Factor, SNIP та SJR. Однак, не зовсім зрозуміло, якщо усім рулять оцінки комерційних продуктів Journal Citation Reports, чи Scopus, то для чого уся ця подальша "надбудова"?
Не знаю, хто у світі використовує реферативну базу даних «Україніка наукова», але цілком певен, що Index Copernicus пропонує фейкові метрики, включає у свою базу будь-які журнали, а за певну помірковану плату це можна зробити ще й доволі швидко.
Не зрозуміло, який «час публікації» вважати оптимальним – швидко, чи ретельно повинна працювати редколегія, але усі науковці знають, що журнал повинен проводити якісне рецензування рукописів, а скільки часу на це потрібно – це вже інша справа. Хороша редакція може розмістити на сайті повідомлення для потенційних авторів, що процес розгляду триває приблизно стільки, і ви вже думаєте, чи згодні чекати, чи шукатимете швидші варіанти.
Вимагати представлення на веб-сайті повних текстів статей англійською мовою можна тільки від відкритих видань. Більшість наукових журналів у світі продовжують жити за традиційною моделлю передплати, де за доступ до текстів сплачує читач, і це суто фінансова модель існування журналу, яка незрозуміло як може стосуватися його рівня.
До речі, або працівники подбали, або ж чисто випадково, але журнал Інституту відповідає усім запропонованим критеріям.
У статті не описано, хто зі співавторів який внесок зробив у написання цієї роботи, але Ростислав Влох розвивав власні системи оцінки українських фахових видань і раніше, зокрема закликав звертати увагу на реферування видання ВИНИТИ та можливість передплати видання через агентство ДП «Преса».
Будемо сподіватися, що на державному рівні ніхто запропонованої системи не використовуватиме, а автори спробують подати доопрацьовану роботу, наприклад, у Scientometrics, де добряче отримають на горіхи від рецензента. Хоча, що нам той Scientometrics?! – Він ж ні в Україніка наукова, ні в Index Copernicus не реферується і навіть повних текстів статей на сайті не викладає.
P.S. Нещодавно польські колеги поділилися досвідом побудови рейтингу національних журналів у Польщі. Порівняйте ці дві публікації. Тепер розумієте, чому українські студенти кидають наші університети і їдуть навчатися до Польщі?
Digital Object Identifier (DOI) – це просто цифровий ідентифікатор об'єкта, що використовується для позначення представленої в Інтернеті інформації про об'єкт. Будь-хто може укласти договір з відповідним агентством, публікувати, що заманеться, і присвоювати публікаціям DOI.
Scopus – проводить перевірку видань і виганяє за недостойну антинаукову поведінку видання-порушники зі своєї бази. Однак, усі проіндексовані документи назавжди залишаються у Scopus, навіть якщо це був дуже кепський журнал, який друкував за гроші відверту маячню, тому такий момент потрібно враховувати, коли використовуєте дані Scopus.
Web of Science – платформа, на якій розміщено різні реферативні бази даних, наприклад національні (китайська, корейська, латиноамериканська…), або тематичні (медична, зоологічна…), які мало звертають уваги на науковий рівень видань. Відповідно, коли йде мова про оцінювання журналів, то потрібно писати про бази Science Citation Index Expanded (SCIE), Social Sciences Citation Index (SSCI) та Arts & Humanities Citation Index (AHCI), які розміщено на платформі Web of Science.
Проте, як слушно зауважили у коментарі на Фейсбук, згідно з формулою підрахунку усе це врівноважується наукометричними показниками, а особливу вагу на підсумкову оцінку журналу мають Impact Factor, SNIP та SJR. Однак, не зовсім зрозуміло, якщо усім рулять оцінки комерційних продуктів Journal Citation Reports, чи Scopus, то для чого уся ця подальша "надбудова"?
Не знаю, хто у світі використовує реферативну базу даних «Україніка наукова», але цілком певен, що Index Copernicus пропонує фейкові метрики, включає у свою базу будь-які журнали, а за певну помірковану плату це можна зробити ще й доволі швидко.
Не зрозуміло, який «час публікації» вважати оптимальним – швидко, чи ретельно повинна працювати редколегія, але усі науковці знають, що журнал повинен проводити якісне рецензування рукописів, а скільки часу на це потрібно – це вже інша справа. Хороша редакція може розмістити на сайті повідомлення для потенційних авторів, що процес розгляду триває приблизно стільки, і ви вже думаєте, чи згодні чекати, чи шукатимете швидші варіанти.
Вимагати представлення на веб-сайті повних текстів статей англійською мовою можна тільки від відкритих видань. Більшість наукових журналів у світі продовжують жити за традиційною моделлю передплати, де за доступ до текстів сплачує читач, і це суто фінансова модель існування журналу, яка незрозуміло як може стосуватися його рівня.
До речі, або працівники подбали, або ж чисто випадково, але журнал Інституту відповідає усім запропонованим критеріям.
У статті не описано, хто зі співавторів який внесок зробив у написання цієї роботи, але Ростислав Влох розвивав власні системи оцінки українських фахових видань і раніше, зокрема закликав звертати увагу на реферування видання ВИНИТИ та можливість передплати видання через агентство ДП «Преса».
Будемо сподіватися, що на державному рівні ніхто запропонованої системи не використовуватиме, а автори спробують подати доопрацьовану роботу, наприклад, у Scientometrics, де добряче отримають на горіхи від рецензента. Хоча, що нам той Scientometrics?! – Він ж ні в Україніка наукова, ні в Index Copernicus не реферується і навіть повних текстів статей на сайті не викладає.
P.S. Нещодавно польські колеги поділилися досвідом побудови рейтингу національних журналів у Польщі. Порівняйте ці дві публікації. Тепер розумієте, чому українські студенти кидають наші університети і їдуть навчатися до Польщі?
Перли з "Влохівської системи" у проекті наказу МОН http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2017/05/16/formi-2017-16.05.2017.rar
ВідповістиВидалитиБачив цей проект "Порядку формування Переліку наукових фахових видань України", але бракує часу для нового посту. На відміну від статті, у проекті немає прямої згадки про Копєрнікус, а є загадкові "інші міжнародні наукометричні бази даних".
ВидалитиА яке відношення стаття пана О.ГВлоха має до журналу у якому її надруковано?
ВідповістиВидалитиЖодного. Напевне у проекті просто пообіцяли МОНу опублікувати результати у журналі з імпакт-фактором.
Видалити