Не так давно спробував розправитись з міфами, що соціогуманітарні журнали погано представлені в WoS та Scopus та з бздурою про обов’язкову плату за публікацію в журналах, які включені у WoS та Scopus. Зараз мені кортить поговорити про ще одну популярну байку – існують такі наукові галузі, які нікому не цікаві у світі, крім українців. Відтак, бідні й нещасні вітчизняні дослідники, що працюють у цих галузях, практично не мають шансів опублікувати статтю у восівських, чи скопусівських журналах. До таких «особливих», як правило, зараховують історію України та українську філологію. У пошуках справедливості давайте звернемось до бази Web of Science Core Collection.
Просто так запитаємо у WoS про History Ukraine і отримаємо 731 результат. Обираємо лише категорію History, щоб ви не сказали, що це якісь міждисциплінарні дослідження і ось у нас залишилось 182 документи. Красномовна географія авторів: USA (36), England (14), Ukraine (12), Canada (12), Germany (10). Та до того й історію Нашу нам розкаже…
Найпродуктивніший автор – відомий австрійський історик Андреас Каппелер. Однак, стривайте! Є ж, наприклад, стаття Михайла Кізілова та Дмитра Прохорова про актуальні кримські студії, де відразу у абстракті сказано про анексію Криму. Чому цих авторів ніхто не попередив, що опублікувати статтю з історії України фактично неможливо?
Що ще цікаво, якщо запитати у про історію поляків та чехів, то отримаємо майже втричі більше результатів: History Poland – 2 469, History Czech – 2 050. Менше тільки History Moldova – 63 та History Belarus – 143. Невже історія Польщі цікавіша за історію Білорусі, чи справа, все ж таки, у дослідниках?
Тепер подивимось, як там справи з українською філологією… Запит Ukrainian philology показує нам непристойні 2 результати. З лінгвістикою справи трішки кращі (13), але тут у нас в основному матеріали конференцій. Бачимо, порівняно з історією, у філології та лінгвістиці не все так однозначно, але знову ж таки – Polish philology 17, Czech philology 15, Slavic philology 53, Slavic Linguistics 172.
Якщо похвалив конкретних істориків, то не будемо ображати й мовників. Серед найновіших документів «Синтаксичний паралелізм як засіб створення ритму в українських народних замовляннях проти зубного болю» від доцентки кафедри сучасної української мови КНУ Шевченка Віри Берковець.
Однак, тут варто ще відзначити, що багато документів Ukrainian Linguistics походять з 17th Workshop of European Slavistic Linguistics Polyslav, який організовував Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Шкода, не вдається відшукати матеріалів даного воркшопу, але бачимо, що українські лінгвісти не тільки можуть публікуватись у якісних журналах, а й здатні самостійно організувати хороші наукові заходи.
Не буду перевіряти ці запити ще й у Scopus, оскільки ельзевіровська база даних тільки журналів містить майже вдвічі більше, то ж документів про українську історію та мову аж ніяк не може виявитись менше. Звичайно, кожна наукова галузь має свої особливості, але заяви на кшталт «це цікавить тільки нас» наукометричні бази, навпаки, спростовують.
Немає коментарів:
Дописати коментар