– Сьогодні я б виділив кілька умовних груп українських наукових журналів – ті які хочуть відповідати вимогам ДАК, журнали з SJR яким начхати на вимоги ДАК, журнали з SJR які не хочуть гнівити ДАК… До якої з груп належить Biopolymers and Cell?
– Ми належимо до тих, які поважають ДАК, але не більше. Для нас головне, щоб у видання були читачі, а вони будуть тільки тоді, коли журнал друкує цікаві статті, які відповідають вимогам наукових публікацій. Для іноземних читачів не надто важливо, чи входить журнал до переліку ДАК.
– Інколи видається, що більшість вітчизняних наукових видань, а їх у нас тисячі…
– Тільки ваківських десь понад 1600… а за участі НАН України видається 87 журналів.
– Так ось, тисячі цих журналів, схоже, залишаються у минулому столітті. Чому ж Вашому журналу вдалось цього уникнути? Що стало рушієм розвитку для Biopolymers and Cell?
– Журнал було засновано у 1985 році Геннадієм Харлампійовичем Мацукою і його друзями та колегами. У журнала був потужний старт, але на початку 90-х через економічну та технічну скруту журнал розгубив велику частину своїх авторів та передплатників. З 2003 року головним редактором журналу стала Ганна Валентинівна Єльська, яка ініціювала створення англомовної версії журналу і почала виводити видання на міжнародний рівень.
– Успіх прийшов відразу з появою англомовної версії?
– Спочатку це не призвело до суттєвого приросту авторів та читачів, адже вчені, як правило, не шукають якийсь конкретний журнал, а шукають інформацію у базах даних. Тому ми розпочали дотримуватись певних норм і правил, щоб долучитися до цих баз. Ми підписали угоду з ВИНИТИ, подали заявки і потрапили в eLIBRARY.ru, DOAJ, Index Copernicus. Google оцифрував 20 річний архів нашого журналу… але лише після потрапляння журналу в Scopus відбулось відчутне збільшення як відвідувачів сайту журналу, так і кількості його цитувань.
– Одиниці українських журналів подбали про DOI. Як Ваша редакція так швидко погодилась, що варто отримати DOI для журналу?
– Наші автори часто скаржилися, що в закордонних виданнях вимагали замінити посилання на Biopolymers and Cell на більш доступну статтю. І це при тому, що на сайті у вільному доступі було представлено увесь архів! Ми почали шукати фінансові та технічні можливості одержати DOI. Нам дуже пощастило, що до складу редколегії було запрошено професора Єгора Васецького, який багато років працює у Франції, і саме завдяки його емоційній та фінансовій підтримці ми зараз маємо DOI і купу планів на найближчі роки.
– Яких саме?
– Хочемо використовувати усі можливості Cited-by-linking від CrossRef і, оскільки, всі зараз хочуть друкуватися в журналах з імпакт-фактором, то ми, також, повільно рухаємось і в цьому напрямку.
– А щоб Ви запропонували робити з тими журналами, які не хочуть змінюватися на краще?
– Дала б не більше одного року, і якщо за цей час не заведуть сайт та не викладуть на ньому статті хоча б за 3 останні роки (резюме англійською і українською) – шаблю ДАК і нехай викидає їх зі свого списку.
– Який у Вашого журналу відсоток відмов?
– Зараз точної статистики я не скажу, але приблизно 50%. Десь 25% документів завертаються відразу через невідповідність тематиці журналу, а ще 25% відсіюються вже на етапі рецензування.
– З яких джерел відбувається фінансування журналу? Статті Biopolymers and Cell знаходяться у відкритому доступі, але, водночас, журнал пропонує передплатити паперову версію?
– Журнал виходить раз у 2 місяці. Паперову версію ми розсилаємо передплатникам на початку першого місяця, а повний текст статті з’явиться на сайті лише в останній день другого місяця. Тобто, передплатники отримують змогу на місяць швидше ознайомитись з новим номером журналу.
– І дана передплатна політика журналу дозволяє покрити витрати?
– Ні. Всі журнали нашої галузі, що не друкують рекламу медичних препаратів – це збиткові проекти. Існування нашого журналу – це заслуга нашого Інституту. На щастя, у нас є редакція в Інституті, а в інших навіть редакцій нема, і вся робота, що пов’язана з випуском наукового журналу, часто виконується на добровільних засадах, тобто даром. Крім того, цього року ми переходимо на держзамовлення в Академперіодику. Є програма державної підтримки наукових журналів, і друкувати паперову версію буде Академперіодика. Ми будемо доплачувати лише за ті номери, які ми розповсюджуємо по передплаті.
 |
Biopolymers and Cell. Cites per Document in 2, 3 and 4 years
windows
|
– Таке, швидше, жартівливе питання – чому Ваш журнал не оформлює списки літератури згідно ДСТУ ГОСТ 7.1:2006? Ось, наприклад, бібліотекарі не поспішають відмовлятися від цього стандарту?
– Ми, редактори журналів, не проти, щоб в бібліотек був свій стандарт – туди 3 прізвища, туди 2 прізвища… мають час та натхнення – будь ласка. Але у наукових видань офіційно є кілька стилів оформлення списків літератури, тому нехай кожен обере, який кому більше підходить. А використання «//» взагалі перешкоджало журналу індексуватись у тому ж Scopus, оскільки це зафіксований комп’ютерний символ, що не дозволяє програмам обробляти інформацію.
– А легко було відмовитись від ДСТУ?
– Так. Легко. Абсолютно. Але ось сьогодні очікуємо на рішення ДАКу щодо перереєстрації нашого видання.
– Але ж на початку нашої розмови Ви сказали, що визнання журналу ДАКом для Вас далеко не головне?
– Справа в тому, що, якби ми зараз не ставились до росіян, але у них крім ВАК, ГОСТ… є ще й така дописка, що журнали які входять у Scopus, чи WoS – автоматично вважаються ваківськими виданнями. Подібну дописку, здавалося б, так просто зробити. У ці серйозні бази даних ретельно відбираються журнали, просто так туди не потрапити. Якщо експерти вже відібрали журнал, то можливо варто їм довіритись? Це ж у Scopus приблизно 50 журналів, а ще 1550 залишиться для оцінки ДАК і їм буде чим займатися.
– Тобто, якщо науковець написав статтю у журналі з імпакт-фактором, а не в журналі з почесного ваківського списку, подібні публікації ніяк не враховуються ДАК?
– Люди, які опублікувалися у журналах з імпакт-фактором можуть написати лист у ДАК, щоб їм зарахували дану публікацію. Реальний випадок у нашому Інституті – якось просили зарахувати публікацію у Journal of Biological Chemistry, і, на щастя, ДАК погодився.
– З огляду на законодавчі ініціативи, сьогодні багато хто прагне опублікувати статтю у скопусівському журналі. Відповідно, з’являються підозри (а інколи небезпідставні) у неетичному відборі статей, зароблянні грошей всупереч інтересів науки… Чи доводилось Вам боротися з подібними явищами?
– Ми відбираємо для публікації лише ті статті, які мають достатньо високий науковий рівень. Приходить стаття, рішенням редакційної ради, або відповідального за рубрику, призначається 2 рецензенти. Через 2 тижні виноситься вердикт: відхилити, на доопрацювання... Після доопрацювання редакційна рада приймає рішення щодо її публікації.
– Але чи були все-таки спроби проштовхнути сумнівні роботи?
– Зараз часто буває, що просто пишуть нам на адресу – А скільки коштує опублікувати статтю у Вашому виданні? Після того, як їм відписуєш, що публікація у нас безкоштовна, але у нас суворе сліпе рецензування, ці автори більше не повертаються. Фраза про двох рецензентів діє на них як часник.
– Серед рекомендацій як розвивати журнал можна знайти – подбайте про міжнародну редколегію. Скажімо, у журналу є величезна редколегія, що складається з маститих, але виключно вітчизняних науковців. Що Ви порадите очільнику такого журналу?
– Якщо цей редактор хоче, щоб його журнал існував щасливо ще декілька років, то він повинен думати, як розвивати журнал. Якщо буде редколегія тільки з фахівців однієї країни, то це шлях в нікуди. Потрібно запрошувати іноземців.
Але надіславши листа нобелівським лауреатам з пропозицією доєднатись до редколегії, мабуть, ви не від багатьох з них отримаєте позитивну відповідь. Тому необхідно починати з тих людей, які або працювали у вашій установі, або були колобораторами по грантах, з тих кого ви знаєте…
Також, на заході люди не погоджуються бути лише ряженими генералами. Вони запитують: Що ми будемо робити? А що вони будуть робити, якщо ваш журнал публікує статті лише українською мовою? У кращому випадку резюме перевірять, але це не робота члена редколегії – перевіряти на помилки резюме.
Може бути необмежена кількість членів редколегії, тому, спочатку, нехай у вас буде лише п’ять іноземців. Поступово їхня кількість буде змінюватись. В принципі, термін членства в редколегії повинен бути обмеженим, щоб можна було їх якось змінювати, і щоб нікому при цьому не було образливо.
– З колегами по цеху з інших журналів часто спілкуєтесь? Ділитесь якимись напрацюваннями, чи навпаки приховуєте інформацію?
– Насправді часто доводиться спілкуватись з людьми, яким не байдужий їхній журнал. Хтось щось створює, хтось потрапив у якусь нову базу даних… дуже корисні такі спілкування. Щось приховувати нема сенсу, тому що, навпаки – чим більше зареєструвались, тим тобі потім буде краще.
– Чому?
– Чим більше вітчизняних журналів буде проіндексовано, тим вищим буде ставати рейтинг і твого журналу. Наші науковці з цілком об’єктивних причин часто цитують статті один одного, що опубліковані у вітчизняних виданнях. Тому, чим більше наших журналів підтягнеться у бази, тим краще.
– Справа в тому, що, якби ми зараз не ставились до росіян, але у них крім ВАК, ГОСТ… є ще й така дописка, що журнали які входять у Scopus, чи WoS – автоматично вважаються ваківськими виданнями. Подібну дописку, здавалося б, так просто зробити. У ці серйозні бази даних ретельно відбираються журнали, просто так туди не потрапити. Якщо експерти вже відібрали журнал, то можливо варто їм довіритись? Це ж у Scopus приблизно 50 журналів, а ще 1550 залишиться для оцінки ДАК і їм буде чим займатися.
– Тобто, якщо науковець написав статтю у журналі з імпакт-фактором, а не в журналі з почесного ваківського списку, подібні публікації ніяк не враховуються ДАК?
– Люди, які опублікувалися у журналах з імпакт-фактором можуть написати лист у ДАК, щоб їм зарахували дану публікацію. Реальний випадок у нашому Інституті – якось просили зарахувати публікацію у Journal of Biological Chemistry, і, на щастя, ДАК погодився.
– З огляду на законодавчі ініціативи, сьогодні багато хто прагне опублікувати статтю у скопусівському журналі. Відповідно, з’являються підозри (а інколи небезпідставні) у неетичному відборі статей, зароблянні грошей всупереч інтересів науки… Чи доводилось Вам боротися з подібними явищами?
– Ми відбираємо для публікації лише ті статті, які мають достатньо високий науковий рівень. Приходить стаття, рішенням редакційної ради, або відповідального за рубрику, призначається 2 рецензенти. Через 2 тижні виноситься вердикт: відхилити, на доопрацювання... Після доопрацювання редакційна рада приймає рішення щодо її публікації.
– Але чи були все-таки спроби проштовхнути сумнівні роботи?
– Зараз часто буває, що просто пишуть нам на адресу – А скільки коштує опублікувати статтю у Вашому виданні? Після того, як їм відписуєш, що публікація у нас безкоштовна, але у нас суворе сліпе рецензування, ці автори більше не повертаються. Фраза про двох рецензентів діє на них як часник.
– Серед рекомендацій як розвивати журнал можна знайти – подбайте про міжнародну редколегію. Скажімо, у журналу є величезна редколегія, що складається з маститих, але виключно вітчизняних науковців. Що Ви порадите очільнику такого журналу?
– Якщо цей редактор хоче, щоб його журнал існував щасливо ще декілька років, то він повинен думати, як розвивати журнал. Якщо буде редколегія тільки з фахівців однієї країни, то це шлях в нікуди. Потрібно запрошувати іноземців.
Але надіславши листа нобелівським лауреатам з пропозицією доєднатись до редколегії, мабуть, ви не від багатьох з них отримаєте позитивну відповідь. Тому необхідно починати з тих людей, які або працювали у вашій установі, або були колобораторами по грантах, з тих кого ви знаєте…
Також, на заході люди не погоджуються бути лише ряженими генералами. Вони запитують: Що ми будемо робити? А що вони будуть робити, якщо ваш журнал публікує статті лише українською мовою? У кращому випадку резюме перевірять, але це не робота члена редколегії – перевіряти на помилки резюме.
Може бути необмежена кількість членів редколегії, тому, спочатку, нехай у вас буде лише п’ять іноземців. Поступово їхня кількість буде змінюватись. В принципі, термін членства в редколегії повинен бути обмеженим, щоб можна було їх якось змінювати, і щоб нікому при цьому не було образливо.
– З колегами по цеху з інших журналів часто спілкуєтесь? Ділитесь якимись напрацюваннями, чи навпаки приховуєте інформацію?
– Насправді часто доводиться спілкуватись з людьми, яким не байдужий їхній журнал. Хтось щось створює, хтось потрапив у якусь нову базу даних… дуже корисні такі спілкування. Щось приховувати нема сенсу, тому що, навпаки – чим більше зареєструвались, тим тобі потім буде краще.
– Чому?
– Чим більше вітчизняних журналів буде проіндексовано, тим вищим буде ставати рейтинг і твого журналу. Наші науковці з цілком об’єктивних причин часто цитують статті один одного, що опубліковані у вітчизняних виданнях. Тому, чим більше наших журналів підтягнеться у бази, тим краще.
Немає коментарів:
Дописати коментар