Про МОН, PhD і наукометричний популізм

Міністерство освіти запропонувало на громадське обговорення проект Положення про порядок підготовки фахівців ступеня доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі ВНЗ (наукових установ). Підозрюю, що наукометрію знову намагаються використати для дешевого популізму. Типу вітчизняна наука потребує прозорих об’єктивних критеріїв оцінки, тому фахівці МОНу підкотили рукави й не шкодуючи живота кинулись переймати передову світову практику… а в результаті ми знову ризикуємо отримати розмиті критерії із «запасним виходом» для своїх. 

Отож, читаємо: «Обов’язковою складовою освітньо-наукової програми аспірантури (ад’юнктури) є підготовка та публікація не менше однієї статті в науковому виданні, яке включене до міжнародної наукометричної бази Scopus (для аспірантів і ад’юнктів)/Web of Science (для докторантів) (або до іншої міжнародної бази, визначеної для окремої спеціальності Науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки на підставі подання відповідної науково-методичної комісії)». 

Відразу ж дивує – чому Scopus приписують для аспірантів та ад’юнктів, а Web of Science для докторантів. Яка у цьому логіка? Для кожної з цих баз існують свої «унікальні» назви, відтак МОН серйозно розглядає можливість не зараховувати аспірантам ті публікації, що індексуються у WoS, але не індексуються у Scopus?

Кількість наукових журналів у Scopus та WoS

Можна було б запідозрити, що в МОН взагалі слабо орієнтуються у написаному, але пункт про науково-методичні ради все пояснює. Розбиратися у тонкощах індексації Scopus/WoS нема потреби, тому що науково-методичні ради можуть визначати для спеціальностей інші міжнародні бази. Зважте, сказано не про наукометричні, а просто про міжнародні. 

Також, цікаво, що попри нібито зацікавленість у використанні наукометричних показників, вимоги прийому до докторантури дуже навіть ніжні – науковий ступінь доктора філософії і публікації в закордонних реферованих журналах. Привіт російські мурзилки! 

Загалом, усі наукометричні ініціативи монівських законів та проектів нариваються на ті ж самі питання, які МОН послідовно ігнорує: 

• Як не крути, але Google Академія – це наукометрична база. Довіряє їй МОН, чи не довіряє? Які з наукометричних баз для нашого МОН ненаукометричні? 
• Чому в Міністерстві освіти України ніяк не можуть самостійно укласти список наукометричних баз? 
• На біса нам вітчизняні наукові видання, якщо куці тези конференцій у Scopus, Міністерство апріорі вважає кращими за даківські статті? 
• Наукові дисципліни охоплюються наукометричними базами по-різному, однак вимога (1 публікація) для всіх однакова? 
• Хто оплатить доступ до Web of Science та Scopus, щоб здобувачі, наприклад, могли довести, що їхні праці там справді індексуються? 
• І чи є сенс платити страшні гроші за доступ до наукометричних баз, в умовах відсутності доступу до повних текстів? 
• Вкотре експериментують на здобувачах, а коли вже поцікавляться наукометричними здобутками академіків і членкорів? 

Зауваження та пропозиції до Проекту просять надсилати до 31 січня. Давайте спробуємо щось змінити.