І от завіса вже шумить

Хто пробував бавитись у футуролога, знає – роздуми навколо бібліо-апокаліптичних марень неодмінно приведуть до аналогій з театром. Розмови про неминуче зникнення пестунчиків Мельпомени, мабуть, розпочалися відразу після прибуття потягу на вокзал Ла-Сьота. Минуло століття, і майбутнє та сьогодення театрів вже видається більш райдужним за бібліотечне. Якби так нам скопіювати та пересадити цю ділянку театрального коду, що відповідає за безсмертя?

У пошуках відповіді натрапив на інтерв’ю російського режисера Георгія Ісаакяна: «Розважає зараз, причому дуже часто не на самому якісному матеріалі і рівні, багато хто. Наша ж головна місія – створювати якийсь культурний фундамент, знайомити зовсім юних глядачів (а часто і їхніх батьків) з високими жанрами опери, балету, з культурною спадщиною людства… Якщо театр хоче змагатися з комп'ютерною графікою та іншими технологічними досягненнями, то він приречений. Але театр унікальний іншим – своєю ігровою стихією, неповторною можливістю співпереживати тут і зараз, живим контактом залу і сцени». 

Ми ж усе це також сповідуємо, – скажете ви? Живий контакт, високі жанри, вічні цінностіНе вірю! Для прикладу, можна нагадати як ноншалантно з року в рік відбувається Нобелівський тиждень у наших наукових бібліотеках. Може нарешті настав час зав’язати з фарсами та водевілями? Досить ганятись за читачем з жовтим чтивом і хороводами, навіть якщо через це відвідуваність впаде до непристойного, адже як казав Алек Гіннесс: «Краще грати перед порожнім залом, ніж перед людьми з порожніми очима».

Немає коментарів:

Опублікувати коментар