У попередній серії ми дізналися, що Open Access буває різним. В ідеалі усі журнали відкритого доступу можна розділити на платні (fee-based) і безплатні (no-fee). З платними зрозуміло – автор сам (або хтось від його імені) сплачує за публікацію. Така модель дуже поширена в Україні, хоча підозрюю, що самі автори, видавці можуть і не здогадуватись же вони опен аксезисти.
Безплатні не рухають авторів і шукають інші, внутрішні та зовнішні джерела фінансування: субсидії, реклама, партнерство, членські внески, гібридність (щось платне, а щось не дуже), ендавмент (людською мовою – пожертви не фізичним особам), волонтери, додаткові платні послуги... Зупинюсь лише на рекламі.
Більшість українських тирнетових ЗМІ вже давно обвішались рекламою. Такі ж самі можливості існують і для наукових видань: а) Використати спеціальні рекламні служби, приміром Google AdSense (приклад), чи б) Пропонувати рекламний простір. Звісно на шалений трафік навряд чи можна сподіватись, але козир – цільова аудиторія. Мінус 1-го варіанту – за клік не багато платять, мінус 2-го – потрібен спеціаліст з маркетингу. Прибутки від реклами не покриють усі витрати, але щось та й капне.
Українські видавці наукових (академічних) журналів - зовсім іншого поля ягоди, ніж світові комерційні наукові видавництва.
ВідповістиВидалитиУ нас майже на 100% - це наукові товариства (університети, інститути, інші професійні академічні громади). Для них видання журналів ніколи не було справою прибутковою, "токмо для блага науки", ну і для ВАК, звісно... Маркетингом не думаю, що хтось з них займається всерйоз. Брали і братимуть гроші з авторів (ті, хто це робив раніше), не дбатимуть про прибутки, чи заробляння грошей, ті , хто цього ніколи не робив. Їхмо - зайві турботи. Але поради гарні, може комусь і стануть у нагоді.
Раніше і бібліотеки грошей не залучали, але все змінюється. Просто не можна про Open Access говорити оминаючи фінансові питання. У людей хибні уявлення створюються.
ВідповістиВидалитиЗгодна, звичайно!
ВідповістиВидалити