Медична наука та бібліотеки США наприкінці XIX століття

Уривок з книги Джона М. Баррі “Пандемія. Моторошна історія іспанського грипу”: «1869 року президентом Гарварду став Чарльз Еліот… У першому виступі на посаді президента він заявив: “Усю систему медичної освіти в цій країні потрібно ґрунтовно реформувати. Невігластво й загальну некомпетентність пересічного випускника американської медичної школи, коли він здобуде ступінь, що випускає його в суспільство, просто годі собі уявити”. Незабаром після тієї заяви свіжоспечений випускник Гарварду вбив трьох пацієнтів поспіль, бо не знав, яка доза морфіну смертельна.

Навіть завдяки цьому скандалу Еліот зміг продавити через непоступливу вчену раду тільки помірні реформи. Професор хірургії Генрі Біґелоу, найвпливовіший працівник факультету, заявив гарвардській наглядовій раді протест: “[Еліот] насправді пропонує запровадити письмові іспити на ступінь доктора медицини. Мушу сказати, що він нічого не знає про якість навчання студентів-медиків Гарварду. Понад половину з них ледь уміють писати. Звісно, вони не зможуть скласти письмові іспити... Жодна медична школа не вважає за потрібне ризикувати великими класами й значними прибутками, запроваджуючи суворіші стандарти”... 

Бібліотечні фонди Принстону були тоді жалюгідні й мали лише кілька книжок, а сама бібліотека працювала тільки одну годину на тиждень. У Колумбійському університеті справи були не набагато кращі: його бібліотеку щодня відкривали на дві години, але першокурсників туди не пускали без спеціального дозволу. Лише 10% викладачів Гарварду мали ступінь доктора філософії. 

Розпорядниками майна Гопкінса були квакери, які діяли цілеспрямовано й рішуче. Усупереч порадам президента Гарварду Чарльза Еліота, президента Єлю Джеймса Беррілла Енджела та президента Корнеллу Ендрю Вайта, вони вирішили взяти за зразок для Університету Джонса Гопкінса найкращі німецькі університети — місця, повні людей, поглинутих пошуком нових знань, а не просто викладанням прописних істин». 

Як бачите, понад сто років тому керівники американських університетів також намагалися набирати якомога більше студентів, щоб заробити якомога більше грошей і, як наслідок, дипломи лікарів отримували всі кому не лінь, а бібліотеки стояли порожні та занедбані.  

Сьогодні медична наука США – одна з найпотужніших у світі, тому що колись нечисельна група американських інтелектуалів, наперекір більшості, відмовилась жити одним днем.