На книги бракує, а на платні публікації – вистачає?

Щоразу, як бачу коментарі на тему "плата за публікацію статті в журналі", мене не покидає одне запитання: чому на це є гроші, а на передплату книг чи обладнання – ні? Зазирнімо у Prozorro: університети та інститути виділяють мізерні суми (або й взагалі нічого) на закупівлю наукових книг для своїх бібліотек. Це книжки, які коштують лише кілька сотень гривень і мають впродовж років слугувати тисячам студентів і дослідників. Спеціалізоване наукове обладнання коштує значно дорожче, однак воно необхідне і його також купують, щоб користуватися не один рік. 

А тепер інша картина: плата за публікацію у відкритих журналах – кілька тисяч євро за статтю. І на це гроші в університетських бюджетах знаходяться. І це в той час, коли поруч є безліч передплатних традиційних журналів, набагато впливовіших й безплатних, які не вимагають в авторів плату за публікацію.  

Передплатні журнали Springer, Elsevier, Wiley, Taylor & Francis... рукопис відхилили, однак редактори-земляки спецвипуску MDPI, чи Frontiers погодились його розглянути?! Підозрюю, що часто відбувається, щось подібне і це ще добре, коли у виконавцях послуги вказані справжні наукові видавці. 

Наукова інфраструктура – ключ до розвитку нашої академічної спільноти. Це лабораторії, це бібліотеки, це доступ до якісної літератури, баз даних, інструментів для наукової роботи.  

Якщо у нас у бібліотеці немає нових праць Габермаса чи сучасних підручників… Якщо ми не можемо дозволити собі мас-спектрометри чи SEM… То як ми збираємось інтегруватись у світову наукову спільноту? Про що ми збираємось розмовляти з іноземними колегами? Що борщ та писанка увійшли до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО? 

Завжди був переконаний, що якщо запитати будь-кого з вчених, що для нас важливіше – “іміджеві” публікації для звіту, чи розвиток системи, що слугуватиме всій нашій спільноті й нащадкам?, то відповідь буде одна і вона очевидна.