Штучний інтелект і живучі академічні бібліотекарі

Штучний інтелект вже змінив сучасну науку, питання тільки – чи хакне ШІ саму науку? Тобто остаточно відкине дослідницькі принципи та техніки якими повільні малоефективні люди користувалися протягом століть. Чи знайде ШІ, що наукового можна доручити цим повільним недосконалим білковим істотам, а тим паче чи варто витрачати час на людей і намагатися їм щось пояснювати про світ навколо? Проблема навіть не в цілком реальній “когнітивній атрофії”, а загалом в можливостях людського пізнання. 

Чи не простіше ШІ сказати – Людино, випий цю таблетку, бо у тебе рак, і замість очікуваних 150 років – ти проживеш лише 149. Не журись марно, бо запізнишся на воркшоп з поезії. Я вже передав оновлений прогноз у страхову, пенсійний та військкомат. 0,00001 секунд тому я розробив базовий курс для людей який пояснює як працює ця таблетка, однак вам для його проходження потрібно 263 роки й 4 дні, тому просто випий таблетку. 

Можливо, машини-науковці ще довго не зможуть обходитися взагалі без людей, однак для їх обслуговування буде потрібен якийсь незначний відсоток топвчених, або філософів. “Самокеровані лабораторії” (self-driving laboratories) вже виконують повний дослідницький цикл. Дешеві чатботи генерують кращі тексти, аніж ті, що білкові автори публікують у вітчизняних фахових журналах категорії Б – навіщо марно витрачати гроші? Щоб не трапилося масового безробіття?! Так ми повернемось до руху луддитів в Англії на початку XIX століття і для динозаврів все це погано закінчиться. 

Якщо дні людської науки вже пораховані, то що там говорити про академічних бібліотекарів?! Не дочекаєтесь! Зрозуміло, що зараз мова йтиме про академічні бібліотеки загалом, а українські бібліотеки давно у глибокій комі і не з вини ШІ. Науку хакнуть ще не так скоро і до того часу, як не дивно, але саме академічним бібліотекарям буде чим зайнятися. 

Ніколас Дж. Абернеті з Університету Корнелла, у дещо суперечливій статті про ШІ у ролі автора, ділиться своїм баченням щодо засад відповідальної співпраці між людиною та ШІ у процесі підготовки наукової роботи. Очевидно, що це кепсько, коли ШІ згенерує за вас все – від ідеї до висновків – а ви просто впишете своє прізвище у рукопис. Водночас відмовлятися від допомоги ШІ також нерозумно. 

Пан Абернеті пропонує різні речі для чесної співпраці людини та ШІ, а я хочу звернути особливу увагу на 2 завдання, які на думку вченого люди-автори зобов'язані й надалі виконувати. 

Перше – самостійне (паралельно з ШІ) проведення огляду літератури. Ми достеменно не розуміємо як працює машинне навчання, на яких базах конкретний ШІ навчено, чому його алгоритм для огляду літератури обрав саме ці джерела, чи ненароком він щось не сплагіатив, не галюцинує, чи знайомий він з найновішими результатами… Відтак під час проведення досліджень варто виконувати незалежний від ШІ пошук та огляд наукової літератури. 

Друге – перевірка посилань на наукові джерела, математичні розрахунки, факти… всі ті речі, де ШІ досі може помилитися. Історія робить коло і ми повертаємось до перших комп'ютерів – людей, як правило жінок, які проводили великі складні виснажливі розрахунки, коли електронних комп'ютерів ще не існувало. 

Всі ці абернетівські завдання прекрасно підходять для академічних бібліотекарів, адже пошук, збереження, перевірка, систематизація, оцінка джерел – це і є наш хліб. Знову ж таки, якщо ви з тих наукових “бібліотекарів”, що й пін-код від зарплатної картки не можете пригадати – вже записуйтесь в секту “ми втратили роботу через ШІ”.