Чому бібліотеки не допомагають під час блекаутів?

Оскаженіла від поразок країна-терорист на очах в усього світу навмисно бомбить наші електростанції. Світла в країні бракує, відповідно, українцям доводиться переживати жорсткі та помірні блекаути. Прочитав у книжкових підсумках 2022 року від LB.ua, що “книжки допомагають убити час під час блекаутів, тому останніми місяцями їх скуповують дуже активно… Прямо під час повномасштабної війни в Україні відкриваються нові книгарні”. Про схожі читацькі тренди пише й Forbes Україна. Якщо зараз в Україні відбувається такий блекаутний читацький бум, то, можливо, бібліотеки також відчули сплеск читацької активності? 

Знайшов у мережі кілька новин з Вінниці, Харківщини, Чернігова… про бібліотеки та допомогу під час блекаутів, однак, як правило, бібліотеки пропонують усіляке бісероплетіння та заряджання телефонів, і жодних згадок про вибухове зростання книговидачі. Як же так?! Видавці та книгарні радіють, що українці активно купують книги, а бібліотечні формуляри знову порожні? 

Якщо COVID-19 яскраво підсвітив біди українських бібліотек, то велика війна прийшла до нас вже з великою лупою та прожекторами. Попри те, що ця справа видається очевидною, спробую однаково для себе відповісти на питання – Чому ж українські бібліотеки безапеляційно програли книжковим магазинам поєдинок за читача? 

Розпочнімо з #1 – жалюгідне фінансування. Проблема зовсім не в тому, що бібліотеки ані матеріально, ані легально не можуть собі нині дозволити придбати електрогенератор. Для переважної більшості бібліотек навіть кілька позицій з УІКових щомісячних дайджестів – це розкіш. А кому потрібна бібліотека без книжкових новинок? 

Додайте до цього той факт, що у наших читальних залах й до блекаутів було холодно та незручно – й ось наш постійний читач вже п’є каву, жує круасан і гортає нового Жадана у якомусь супермаркеті. 

У книжкових підсумках також сказано: “за перші два місяці пандемії статистика показала сплеск попиту на електронні версії видань – від 30 до 400%”. Однак, #2 – українські бібліотеки не працюють з е-книгами. Є якісь хаотичні спроби, забавки з PDFками… але все це відірвано від сучасних світових реалій. Деякі вітчизняні онлайн магазини вже пропонують абонементи до своїх колекцій електронних та аудіокниг – чим це не бібліотека? 

Попри усі біди, українські бібліотекарі намагаються продовжувати працювати (як я нещодавно писав – під Іскандерами біжать на робочі місця), однак від директорів бібліотек насправді мало що залежить, а від решти колективу й поготів. Навіть для реалізації дуже хороших ініціатив потрібен офіційний папірець від міністрів, мерів, губернаторів, ректорів, директорів… наші ж бібліотеки страшенно розпорошені, а тому #3 – ніхто не відповідає за результат. 

Якщо видавець купить права на провальну книгу, чи в книгарні буде незатишно – підприємець ризикує втрати свій бізнес. Якщо бібліотекар у вушанці та валянках пропонуватиму читачам “Лісову пісню” на запліснявілому папері – нічого не зміниться.