365 фахових видань одним махом

Липневе засідання Атестаційної колегії МОН принесло нам багато фахових журналів — 13 наукових видань включено до категорії «А» і 365 (!!!) видань до категорії «Б». А пригадаймо як оптимістично все розпочиналось… У 2018 році в Україні оновили Порядок формування Переліку наукових фахових видань для «підвищення якості опублікованої у них наукової інформації та інтеграції до світового наукового простору». У нових правилах ми нарешті отримали здорові вимоги щодо рецензування, членів редколегій, вебсайтів… і обіцяно було, що видання, які не зможуть змінитися на краще — через 2 роки попрощаються з Переліком без права поновлення. Як бачите, навіть у липні 2020-го майже чотири сотні журналів ще якось «встигли» стати фаховими. 

Чому мене насторожує така велика кількість прийнятих журналів? Науковий журнал — це рецензований журнал. Більшість вітчизняних журналів публікують роботи українською мовою, відповідно — вибір рецензентів доволі обмежений. Якби всі ці сотні журналів проводили якісне рецензування, то б швидкість публікації статей у більшості наших журналів знизилась, а ми б по ночах чули зойки українських топ-рецензентів, яким доводиться писати відгуки на сотні робіт. 

Звичайно, ще не було часу передивитися увесь список, проте вже натрапив на кілька нових перлин. Ось як оригінально розуміє рецензування редакція «Економічного простору»Процедура рецензування полягає в наступному: разом зі статею та метаданими до неї автори подають до редакції зовнішню рецензію доктора наук, засвідчену установою, де працює рецензент. Науковий спупінь рецензента має бути виключно: доктор економічних наук! 

Або ось оригінальна вимога до авторівДо рукописів додаються копія документа про передплату авторським колективом щонайменше одного екземпляра відповідного номера журналів «Автоматичне зварювання» та «The Paton Welding Journal». 

Ще одна чудна вимога у Journal of Psychology Research, де дуже багато всього цікавого – спочатку українська, потім російська, анотації НЕ ПОВИННІ ПОВТОРЮВАТИ ОДНА ОДНУ! 

Звісно не кримінал, але кумедно було дізнатись, що «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Психологія» проіндексовано у міжнародній наукометричній базі Public Knowledge Project (PKP)! 


Так, більшість наших фахових редакцій навчилися реєструвати doi, проте деякі реєструють doi на pdf, деякі спробували та схоже плюнули це робити, деякі doi насправді нікуди не ведуть, а деякі присвоюють статтям ідентифікатори для data і замість вебсайту журналу ідентифікатор справно скеровує читача просто у репозитарій даних.

Перелік повинен був покращувати наші журнали, допомагати авторам та редакторам, українські експерти повинні були розвивати навички оцінювання… Шкода, але хоч деякі редакції й намагаються бодай косметично відповідати оновленим вимогам, проте схоже переважна більшість не розуміє для чого все це робиться.

10 коментарів:

  1. Анонім07.07.20, 22:29

    Про наукометричну базу Public Knowledge Project реготав просто. Цікаво чи багато до такого додумалось? Потрібно ще дописати, що її рекомендовано МОН!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Але це насправді серйозно бо - або наукова редакція не знає, що таке PKP, а що таке бази даних, або знає, але намагається ввести в оману авторів. І те, і інше доволі серйозні порушення(((

      Видалити
  2. Анонім08.07.20, 00:38

    400 наукових журналів одним махом...цікаво, а скільки представників МОН відповідає за відбір журналів (розгляд заявок)? У МОН має бути немаленький штат з цього приводу. 400 журналів...можливо тут справа не у кількості того, що "одним махом", а у тому, за що "одним махом". Уявити, що в Україні аж 400 журналів має змістовну процедуру рецензування - неможливо. Якщо нашкребеться пару сотень, то вже добре. А без якісного рецензування науковий журнал не має права називатися науковим журналом. Тому, 400 журналів "одним махом" - то поганий опт. А де звіт від МОНу, де публічно по кожному журналу зроблено висновок, чому журнал все ж прийнято, та основні коментарії по кожному журналу? Багато національних "журнальних" комітетів це роблять публічно. А у нас, якось "оптом", по бюрократичному. Як мясо на ринку рубають. Погана практика, але світ нам таким "оптом" не надурити. Відразу видно, що відбирали бюрократи, а не науковці.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Я бачу проблему, що нікому особливо й непотрібна інша оцінка, нема запиту на роботу подібних журнальних комітетів в Україні(((

      Видалити
    2. Анонім08.07.20, 21:23

      Якщо так, то і наша наука нікому не потрібна. Як в Україна, так і за її межами. Такими темпами (по 400 журналів за засідання Колегії) ми швидко девальвуємо наші наукові видання. Хоча...не можна девальвувати те, що вже давно девальвовано.

      Видалити
    3. Цей Перелік світу поки непотрібен, він ніби був потрібен нам... Але підхід до формування - не виконай чітко всі вимоги і тільки тоді експерти ще додатково оцінять, а просто хоч якось і пролізеш.

      Видалити
  3. Анонім08.07.20, 11:30

    "Більшість вітчизняних журналів публікують роботи українською мовою, відповідно — вибір рецензентів доволі обмежений", це твердження є правильним лише частково. Так, у нас кількість рецензентів у відношенні до кількості статей, що публікуються авторами має бути дуже високою (бо друкуємо ми дуже багато статей). Але, тут мова має йти про ЯКІСНИХ, досвідчених та незаангажованих рецензентів. Ви бачили колись середньостатистичну рецензію нашого рецензента на нашу статтю? Як правило, це не рецензії, а "рибо-заготовки". Щоб будти добрим рецензентом, мало бути добрим науковцем. Потрібно мати знання змістовного рецензування (думаю, серед наших вчених таких не більше 10-15 відсотків), та бути здатним рецензувати неупереджено (таких у нас з урахуванням відсотку вище не більше 3-5 відостків). Тому, можна припустити, що 95 відсотків публікацій у наших наукових журналах не рецензуються взагалі, або рецензуються дуже погано. "Кругова порука", "підживлена" низькою компетенцією вчених як рецензентів. Оце одвічна наша проблема.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Цілковито погоджуюсь і цього повинні також навчати, зокрема в аспірантурі. Брати хоча б вже опубліковані статті і спробувати "рецензувати" під наглядом наукових керівників... Натомість, як на мене, у нас якісь постійні гонки та конвеєр.

      Видалити
  4. Анонім08.07.20, 21:39

    В умовах "стахановської" науки, добрий рецензент - ворог народу "наукового". Саме тому, у нас за 30 років так і не сформовано інституту наукових рецензентів. Шаблони та риби ми можемо видати на гора (це коли "рука руку миє"), а ось добру, змістовну рецензію, з посиланнями на різні наукові школи - ні. Раз так - то годі й сподіватися, що у нас зявиться хоча б сотня добрих наукових журналів. Тому, навіть 400 журналів - то вже очевидний перебор і потрібний він для того, щоб і надалі працював без збоїв стахановський конвеєр штампування кенів, денів... Видно, що у МОН вже бачать проблему функціонування "кенівсько-денівсько" конвеєра. А то як же, 100 журналів можуть забезпечити запити на публікацію десятків тисяч здобувачів. У нас усе - кругова порука. Тому, не шукайте тут запиту на добрих рецензентів. Такого поняття, як "науковий рецензент" в Україні не існує. Вчені добрі є - а рецензентів немає. За такої умови, наша наука не варта уваги у світі. Тому, все логічно, нажаль.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Кени, дени... до речі, як на мене, то серед нових доданих економічні журнали найпотішніші)

      Видалити