Твої індійські блакитні очі більше не в Scopus

Elsevier не спромігся запропонувати гідну трансформаційну угоду і Массачусетський технологічний інститут відмовився продовжувати контракт з видавцем. Подія надзвичайно важлива для подальшого розвитку фінансових моделей наукової комунікації, але мій допис про інший відомий продукт Elsevier. Щойно у березні розповідав про цікавого індійського видавця Blue Eyes Intelligence Engineering and Sciences Publication і ось наглядачі Scopus вже виключили його три журнали. Причина – Publication Concerns. 

Згідно з даними Scopus, у 2019 році International Journal of Engineering and Advanced Technology опублікував 4455 робіт (12 статей у день), International Journal of Innovative Technology and Exploring Engineering опублікував 8336 – 48 (23 статті у день), International Journal of Recent Technology and Engineering опублікував 8314 – 28 (23 статті у день). 

 
Українці минулого року опублікували у цих журналах 120 робіт (+ не всі статті проіндексовано), які безумовно стали причиною для гордості не в одному індивідуальному та інституційному науковому звіті. 

Тріо підозрілих індуських журналів виключили зі Scopus, але загадкове польське непорозуміння далі приймає рукописи від неамбітних подавачів у цьому році «Wiadomosci Lekarskie» вже опублікували 150 робіт українських вчених! 

Для порівняння, у 2020 році The Lancet Global Health загалом опублікував 216 робіт.

22 коментарі:

  1. Ось вони ці очі https://blog.cabells.com/2020/04/16/guest-post-a-symbiosis-of-predatory-journals-and-authors-is-this-possible/

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Чудовий допис про авторів-паразитів! Автор опублікував 80 статей у 2 журналах BEIESP! Проґавив був цей допис. Як шкода, що наші чиновники нічого не читають і процесів а-ля проти OMICS ми навряд дочекаємося.

      Видалити
  2. Анонім13.06.20, 01:38

    Дуже дивним виглядає те, що СКОПУС не може розпізнати такі журнали у процесі розгляду їх заявок на включення до СКОПУСу. Невже не можна придумати таких критеріїв включення журналів, які були б запобіжником таких ситуацій? Супер-масштабний мега-журнал PLOS ONE видає на гора трохи більше статей на рік, ніж ці три тематичні журнали! Цікаво, а ці три журнали до ВОСу проскочили також, чи ні? Якщо ні, то Кларівейт більш обачливий у формуванні бази, ніж Елзівер. Серед наших фахових журналів, як правило університетських, також не складно знайти стахановців з декількома десятками статтями в одному журналі. Ця звичка для нас та індусів поки що є спільна. Крім того, подивіться на зміст наших наукових журналів. Значна частка статей взагалі не може називатися науковими статтями. Відразу виникає питання: "А рецензування було?, Якщо так, то хто рецензенти та зміст звіту?". З огляду на це, на нашу країну і декількох сотен ОМІКСів замало буде на виході.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. ESCI взагалі якась заморожена, тому важко порівнювати - саме той випадок, коли не помиляється тільки той, хто нічого не робить. А як можна було пропустити журнал - не знаю! Я щойно перейшов на сайт щось запідозрив. Можливо, якісь урядові індуські ігрища про які ми не знаємо.

      Видалити
    2. Анонім13.06.20, 14:12

      Добре сказано - "Заморожена". Про Скопус так не скажешь точно, бо СКОПУС відпрацьовує на ефекті "масштабу" для університетських рейтингів QS та Times, дуже часто включаючи до бази такі "мага-журнали". Якщо розібратися з журналами з Індії, Пакистану, Індонезії, Ірану, які все ще у СКОПУСі, але мають очевидні недоліки, то відношення університетів з цих країн до університетських рейтингів значно погіршиться. Чи потрібно це рейтинговим агенціям? Звісно, що ні. Тому, так зачепившись за ці рейтинги, СКОПУС втратив незалежність у прийнятті рішень, от від того такі журнали і потрапляють до Скопуса.

      Видалити
    3. Але ж ці рейтинги зараз належать Elsevier, як і Scopus? Як продукти компанії можуть шкодити один одному?

      Видалити
    4. Анонім13.06.20, 15:52

      Не належать. QS належить приватній компанії QS QUACQUARELLISYMONDS LIMITED. Власником компанії є пан Nunzio Quacquarelli. Він є власником контрольної частки у капіталі компанії (більше 50 відсотків) https://beta.companieshouse.gov.uk/company/02563879/persons-with-significant-control. 75 % у пана Кваквареллі, інші 25 % - у крмпанії Міцуї. Елзівер тут не є власником. З Елзівером у компанії так званий партнершип, тобто угода про партнерство і більше нічого. Тому, Скопус як продукт Елзівера, підлаштовує свою стратегію під QS, щоб не підпустити до QS головного конкурента - Кларівейт. Щодо рейтингу THE, так у 2018 RELX дуже фантазував щодо купівлі ТНЕ, але...але не сталося, як гадалося і ТНЕ був придбаний незалежним фондом, щоб зберегти свою незалежність від RELX (Elsevier). У Релкса також є свої конкуренти, от ВОНИ і обігнали РЕЛКС, відібравши ТНЕ з під носа РЕЛКСа. Тому, датою на зараз, SCOPUS від Elsevier не має жодної участі у капіталі агенцій, які володіють цими найбільшими рейтингами університетів. А отже, повністю залежить від стратегій цих рейтингів, підграючи їм у боротьбі за увагу університетів світу. Масштабування (зростання кількості журналів у базі) - це невідворотня умова для Скопуса від цих рейтингів. Умова співробітництва у боротьбі з Кларівейт. Тому, за таких умов, якість відбору журналів Скопусом вже відходить на другий план. Масштаб - головне.

      Видалити
    5. Дякую, не досліджував власників, рейтингів, думав, що RELX вже їх усіх підім'яв. Не думаю, що роль рейтингів університетів аж така вагома у світі, але не буду сперечатися.

      Видалити
    6. Анонім13.06.20, 19:35

      Університетські рейтинги, як тема, вже суттєво впливає на розвиток наукових досліджень у світі, здебільшого через їх кількість, а не якість, і особливо у недостатньо розвинутих країнах. У цьому головна проблема. "Друкуйся або помри" це самі звідтіля зараз. І це стосується багатьох країн світу, де вже привязали імпакт вчених до простого факту публікації у Скопусі або ВОСі. Ті країни, де використовується національний продукт для оцінювання (опосередкованого) імпакту наукових публікацій - національні списки журналів (Британія, Австралія, Франція, Німеччина або Італія), або списки на рівні університету (США або Канада), все ще мають незалежний погляд на розвиток наукових досліджень (наукових публікацій). Не дивно, що саме ці країни або все ще ігнорують пропозиції Елзівера щодо Великих угод, або відмовляються від них. Це свого роду, націоналізація системи оцінювання наукових досліджень. Глобалізація вже позаду, як явище. А от Елзівер хоче іншого - як мінімум олігополію, а як максимум....моно....Університетські рейтинги це швидкий потяг, де у пасажира "Елзівер" абонемент, при чому, безкоштовний. Тому, доля Скопуса залежить на 90 відсотків саме від надійності руху цього потягу. Кларівейт, у цьому випадку, більш обережний. Ви це вже підмічали вище, назвавши їх "замороженими". Але вони не заморожені, а дуже обережні. На потяг, який рухається з такою швидкістю, вони просто не ризикнули сідати. А щодо РЕЛКСа, так це дуже добре, що не підім'яв. У березні минулого року наукова спільнота дуже тішилася тим, що РЕЛКС, як той "Акела" з "Магулі" промахнувся, у бажанні привласнити право управління потягом під назвою "рейтинг ТНЕ".

      Видалити
  3. Анонім13.06.20, 10:44

    Но в этих авторов эти скопусовские статьи останутся НАВСЕГДА, а в министерстве нет людей, способных отличить статьи в хищнических изданиях. Как результат - они и дальше будут гордиться этими как вы пишете кашками и учить наших детей в университетах. Какой выход вы предлагаете? Бежать за границу, или новый Майдан, чтобы наконец вычистить этот МОН? Я вот например выхода не вижу и вынужден признать, что в нашей сфере науки отбросы опять победили.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Вірити, не здаватись, боротися, не мовчати... і здоровий глузд рано, чи пізно переможе.

      Видалити
    2. Анонім13.06.20, 14:24

      Хижацькі видання - тема усталена. Разом з цим, щоб вести мову конструктивно на рівні рішень МОНЮ потрібно, щоб МОН спочатку закріпив термін "хижацьке видання", чітко визначив шкоду від таких видань для науки України. Цього ніхто у МОН ще не робив. Якщо привязати цей термін до головної функції журналу - рецензування наукових матеріалів, то таких хижаків в України може всплисти на поверхню сотні. Вивчення контенту веб-сторінки журналу, якості подання інформації про журнал, зміст статей, та навіть якість верстання статей, все це дає привід як мінімум припускати, чи журнал хижак чи ні. Тому, у нас, в Україні, декілька сотен таких діяючих журналів-хижаків ми наскребемо точно. А щоб статті з таких журналів, де контент росте як гриби після дощу після включення до Скопусу, не залишалися НАЗАВЖДИ у авторів, СКОПУСу потрібно бути більш вимогливим щодо прийому журналів до бази. Тут наше міністерство нічим не зарадить, а от щодо свого, національного списку фахових журналів, от тут поле для дій безмежне.

      Видалити
    3. Якщо поскребемо то, можливо, виявиться, що члени МОНів, НАНів, НК... самі публікуються у подібних журналах, або взагалі ніде. Тому, переконаний, що жодної боротьби з хижаками не буде, одна імітація.

      Видалити
  4. Анонім13.06.20, 15:57

    Так, погоджуюся. Боротьби не буде. Кожний журнал та видавець буде вимушений вибиратися з цієї "науково-видавничої трясовини" самостійно, створюючи свої, унікальні журнальні клуби, життєздатність яких буде перевірено з часом.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Журнальні клуби? А це що за звір? Вірю, що колись прийдуть нові автори, яким потрібним буде й український журнал, ось вони самоорганізуються і створять нові назви, а всі ці франкенштейни наукових відділів, кафедр... нікому не будуть потрібні і зникнуть) Але застануть це і побачать тільки тихоокеанські черепахи(

      Видалити
  5. Анонім13.06.20, 20:01

    Журнальний клуб... це достатньо нова тема, але вона дуже подобається як вченим, так і журналам (ред. радам), бо це робить кожен журнал унікальним і достатньо незалежним від рейтингових агенцій (індексів). Якщо по формі, то ось один із поглядів на форму такого журнального клубу https://ebm.bmj.com/content/22/6/232. Достатньо сміливо, але реально. А ось оце https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/08109028.2017.1386949?journalCode=cpro20 - економічне підгрунтя такого клубу. Це також реально. Це антиген, який, при введенні до світового організму наукових публікацій, здатен подужати олігополістичну пухлину. На це потрібен час. Тому, почекаємо трохи. Для України - це чи не єдина надійна стратегія розвитку системи наукових публікацій. Роль МОН тут нульова, що добре. Так вже 30 років майже. Автономія вчених - масимальна. Це супер бути за межами диктату університетів. Швидкість руху таких журнальних клубів - дуже велика. Вони випередять за цим показником навіть топ-журнали великих видавців з часом. Так, університетські видавництва мають трансформуватися дуже суттєво, а головне - без поваги до вченого (працівника університету), ніякий журнальний клуб на рівні університету на створити. Потрібна повага до вченого від адміністрації. А от за межами університетів, на рівні видавців-наукових товариства або незалежних ком. видавців - це можливо. Тому, почекаємо. Як каже одна мудра людина, що кожна справа перевіряється на анти-хрупкість лише одним - часом. Почекаємо. Головне - наповнити форму правильним змістом.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Можливо, я не до кінця зрозумів ідею журнального клубу, але мені видається, що якщо вони становитимуть загрозу для великих комерційних видавців, то ті зможуть розвалити роботу клубу за лічені місяці.

      Видалити
  6. Анонім14.06.20, 00:01

    Не правильно. Не можна розвалити те, що не можна побачити, оцінити, класифікувати, або категоризувати. Журнальний клуб це приватне явище, видиме лише для його учасників (як закритий клуб), тому жоден великий видавець не здатен ідентифікувати жоден із закритих клубів. І вже точно, повірте мені, жоден журнальний клуб, не буде ніколи публічно звітувати про діяльність журналу як журнального клубу (що, де, коли...). Цю тему, журнального клубу, ще ніхто не піднімав до рівня чіткої категорії, тобто яким він має бути, той "правильний журнальний клуб". Погугліть і знайдить хоча б одну презентацію про звіт такого журального клубу. Немає таких, а клуби є. Тому, великим видавцям дано побачити лише великі обєкти, як ото Угоди з МIT або Caltech, відмова яких від Угоди призводить до втрат у бюджеті великих видавців на десятки млн. доларів на рік, університетські рейтинги, де вони є пасажирами (і слава Богу). Усього іншого їм не дано побачити, як ото журнальні клуби. Саме вони вже і становлять загрозу для великих комерційних видавництв. Практика Вайлі в умовах карантину (нагадувати кожному автору статті сертифікатом щодо.....) є недолугою спробою створити уяву щодо існування журнальних клубів Вайлі. Але сам факт спроби так задешево і просто спробувати заявити про існування журнальних клубів від такого великого видавця свідчить лише одне - про паніку та втрату коммунікацій з авторами, що звісно, для журнального клубу, неприпустиме явище.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Анонім14.06.20, 11:12

      Перше правило бійцівського клубу - нікому не розповідати про бійцівський клуб)))

      Видалити
  7. Анонім14.06.20, 11:52

    Чудово визначено. Нікому, ані ректору, проректору, МОНу...не розповідати, це значить не називати імені "клубу", координат, і ніколи не заявляти поза межами клубу, що це саме журнальний клуб, а не просто періодичне видання з ISSN номером. Головне те, що добрий журнальний (бійцівський) клуб, це впершу чергу високоякісні автори (добрі бійці). Серед авторів отих індійських журналів таких немає. Тому, добрий бійцівський клуб вимірюється не кількістью власників його абонементів, а світовим рейтингом кожного бійця (у випадку з журнальними клубами - імпактом через як мінімум кількість цитувань їх статей, бажано топ-бійцями, тобто авторами). Це вже усталена практика топ-журналів у США (здебільшого наукових товариств). Там кожен такий журнал - це закритий клуб, щоб туди потрапити, потрібно спочатку довести свою авторську рейтинговість. Більш того, клуби там настільки закриті, що для того, щоб стати членами цих клубів, спочатку потрібно отримати працевлаштування в одному з 30 провідних унверситетів США (роки 3 тому на очі попалася наукова праця на цю тему, до пропуск до публікації у топ-журналах США - через місце роботи у провідному унверситеті США, де було чітко вказано 30 унверситетів). До такого ми ще не еволюціонували, бо серед наших університетів немає топ-світових, як і серед наших журналів. Тому, нашим журналам ніхто не звязує руки - орієнтуйтесь на дійсно високоцитованих авторів з любих країн світу і формуйте свій журнальний клуб. Головне - щоб автори розуміли, що вони з повагою відносяться до правил гри, де лише рефері на рингу (рецензент статті) вирішує долю кожного учасника, навіть найбільш рейтингового. От би скласти світовий рейтинг журналів за загальною кількістю цитувань кожного автора (будь де, на момент подачі статті до журналу), який опублікував свою статтю у журналі протягом року! Ото був би рейтинг журналів-бійцівських клубів.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Але такий клуб потребує неймовірних зусиль самоорганізації, а у нас навряд знайдуться галузі, що мають критичну кількість учасників, а в іноземні клуби потраплять одиниці? Якби у нас було достатньо багато таких потенційних учасників, то й з традиційними журналами справи були б кращі.

      Видалити
  8. Анонім14.06.20, 21:11

    Тут Ви висловилися абсолютно точно. Так, це потребує супер-великих зусиль самоорганізації, впершу чергу від видавців журналів та редакційних рад. Знайти та мотивувати публікуватися у журналі високоцитованих зарубіжних вчених складно, але можна. Це ефект нетворка. Запустити процес високоякісного рецензування, залучивши до нього також високоцитованих редакторів також можна. Таким чином, заявити про журнал декількома випусками з декількома високоцитованими авторами - добра мета журнального клубу. А от вже потім підтягуйте до клубу молодих та перспективних вчених, і з України також (якщо такі є у предметній галузі). У геніального Джека Лондона є відповідний твір "Мексиканець". Головний герой, молода людина, якому у житті все дається дуже важкою працею (як нашому молодому вченому), має стати членом клубу (бійцівського), що наблизить його до його мети. Дуже ідейної мети. Врешті, мета була досягнута. Йому було набагато складніше потрапити до клубу у ті часи, ніж нашим молодим вченим зараз, а без членства у бійцівському клубі неможливо було досягти мети взагалі. Чи є у нас, серед молодих вчених, свої "Мексиканці"? Є. Те, що шлях на наукову орбіту зараз як правило через журнальний клуб - це вже майже аксіома, і чим більше у клубі рейтингових бійців (вчених), тим краще для новачків. Головне - критерії включення до клубу мають бути однаковими для усіх, як і умови перебування у клубі. Важка праця і жодного блату. Ми можемо на таких засадах створювати журнальні клуби? Без цих умов журнальний клуб не є можливим.

    ВідповістиВидалити