Хто боїться Плану S?

Багато води утекло з часу минулої згадки про План S на сторінках блогу. За цей час видавцям вдалось відбитися від встановлення ліміту на максимальну плату за публікацію, виграти ще один рочок для переходу на рейки беззастережного відкритого доступу… але, мабуть, найважливіші оновлення – а) поява трансформативних угод, де передбачено компенсацію витрат видавцям за перехід на повністю відкриту бізнес-модель; і б) гібрид знову «легітимний» – члени cOAlition S не компенсуватимуть авторам сплату APC у гібридних журналах, але якщо науковці знайдуть для для цього кошти з інших фондів, то це не суперечитиме Плану S. 

Акурат підоспіли приблизні розрахунки скільки для України може коштувати перехід на відкриту модель наукової комунікації. Читаємо – Після проведеного аналізу вартості APC для кожної статті в журналах видавництва Elsevier, де автором для кореспонденції був вчений з України, ми встановили, що публікація 437 статей українських авторів (без врахування 29 статей у відкритих журналах і 7 публікацій у журналах, що не підтримують OA) коштувала б $ 1 147 332. Середня вартість 1 статті в гібридному відкритому доступі – $ 2 625,5. 

Маючи лише плату за публікацію у відкритих та гібридних виданнях Elsevier важко робити прогнози про вартість усіх українських публікацій. $ 10-12 млн? Крім того, ми рідко співпрацюємо за ринковими цінами зі світовими постачальниками наукових ресурсів (як правило, отримуємо суттєві знижки), тому можна очікувати, що й при підписанні трасформаційних угод нам би пішли на певні поступки. 

Я не знаю скільки коштує Україні підтримка національної наукової періодики, але цілком може виявитись, що публікуватись українським авторам виключно в іноземних гібридних журналах значно дешевше. 

Розподіл публікацій вчених України за видавцями у 2018 р. (тип документа Article та Review)

Але давайте не поспішати віддавати свої гроші іноземним видавцям. Якщо поглянути на технічні вимоги Плану S до журналів та платформ, то нічого надзвичайно складного там немає – використання DOI, збереження в CLOCKSS, якісні відкриті метадані, машиночитана інформація про відкритий доступ. До того ж, все гучніше звучать заклики особливо не покладатись на журнальні метрики і здавалося – от він шанс для національної наукової періодики увірватися у світовий відкритий науковий простір! 

Але ми знову вимушені згадати чинне українське законодавство – усі відкриті журнали = електронні, а у нас тільки друковані ЗМІ можуть отримати свідоцтво про держреєстрацію в Мінюсті, усі договори у нас повинні бути у письмовій формі, офіційно в Україні ніхто нікому APC не компенсує і не сплачує… 

Саме публікаційна активність часто служить для наших чиновників індикатором ефективності науково-дослідної діяльності і я не розумію – як можна вимагати від українських авторів та керівників установ особливих звершень у Scopus та WoS і, водночас, вважати таку діяльність протиправною?