Перечитуючи Юджина Гарфілда

З'явилася потреба перечитати класичні роботи Юджина Гарфілда, і несподівано відкрив для себе кілька цікавих моментів у статті 1972 року. Виявляється, що ще в 70-х роках минулого століття пан Гарфілд писав, що, за різними оцінками, у світі видається від 50000 до 100000 наукових та технічних «журналів», а представлені у його роботі дані вказують на те, що цитується лише 5-6% журналів. Цю цифру щодо кількості журналів я бачив від презентації до презентації і навіть не підозрював, що їй вже майже півстоліття. 

Піонер Гарфілд писав, що кількість цитувань залежить від багатьох факторів, проте, схоже, він вже тоді добре розумів, що незабаром гарячі голови розпочнуть безапеляційно пов’язувати кількість цитувань з науковою цінністю роботи. 


Повернімося до бібліотек. Один з фундаторів сучасної наукометрії переконує, що аналіз цитувань можуть використовувати редакції наукових журналів, а також бібліотекарі для формування бібліотечних колекцій, при чому міждисциплінарне ядро може складатися лише з 500 журналів, що повинно задовольнити потреби бібліотек у країнах, що розвиваються. 

Півстоліття минуло, а ми далі мріємо, щоб бібліотеки в країнах, що розвиваються, могли собі дозволити передплатити доступ до 500 топових журналів.

4 коментарі:

  1. Анонім06.12.18, 00:13

    Цікаво, а що сказав би Гарфілд, відносно політики просування підписки на бандли журналів від великих видавців, у яких по декілька тисяч журналів у бандлі. Видно, дісталося б на горіхи від Гарфілда і Елзіверу, і Спрінгеру, та іншим, бо Гарфілд був вченим, а то є бізнесмени виключно. Дійсно, у Гарфілда був свій опонент у темі цитувань - Бредфорд, який у ще раніше за Гарфілда винайшов правило дисперсії щодо цитувань у журналах, а Гарфільд вілповів йому своїм правилом концентрації. Видно, що таким Скопусу подобається саме Бредфорд в частині "чим більше журналів у базі, тим краще", а Восу - Гарфілд (що не дивно, бо саме з ним і став співпрацювати Гарфілд). Якщо університети світу перейдуть до правила Гарфілда у частині підписки на журнали, до ері бандлів від гігантів-видавців прийде кінець, як і кінець самим видавцям-гігантам. Тому робимо ставки - что на Гарфілда та бібліотеки, а хто на Бредфорда та великих видавців.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Кумедно) Насправді, Гарфілд зареєстрував по суті ТзОВ "Інститут наукової інформації", розпочав випускати Science Citation Index і робити гроші. Потім цей бізнес у Юджина перекупила компанія Thomson Reuters, що кілька разів проводила ребрендинг покажчиків SCI - Web of Science, ISI Web of Knowledge... Тепер цей продукт належить Clarivate Analytics.

      А Бредфорда цікавила тематика журналів, а не їх цитованість. Світ був таким паперовим, що годі було щось порахувати. Навіть те, що нарахував Бредфорд потім не вдалось перевірити бо фонд затопило) Опонентом ж Гарфілда був швидше радянський ВИНИТИ, але це вже інша історія)

      Видалити
  2. Анонім06.12.18, 12:42

    То був не бізнес, то був, як кажуть зараз, науковий стартап. Це дві суттєві різниці. Тому, він продав стартап (сформовану ідею) Томпсону, а Томпсон вже зробив з ідеї бізнес. Тому, я б не мішав до однієї купи бізнесменів та романтиків від науки. Гарфілд належить до останніх. Для Гарфілда Бредфорд був опонентом, про що він (Гарфілд) сам написав у своїй книжці від 1979 року. Ось ця книжка https://www.amazon.com/Citation-Application-Technology-Humanities-Information/dp/0471025593/ref=sr_1_1?s=books&ie=UTF8&qid=1544092643&sr=1-1&refinements=p_27%3AEugene+Garfield. Саме там, під тим графіком, що Ви навели вище і містяться думки самого Гарфілда щодо внеску у цю тему Бредфорда. Доречі, дуже цікава книжка, там і про цитованість так званих радянських публікацій того часу йде мова.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Погоджусь, грубі гроші на цьому навчився саме Thomson Reuters робити, залишаючись довгий час фактично монополістом.

      Видалити